Том, який приніс мені Біой, був і справді двадцять шостим томом «Anglo-American Cyclopaedia». Перше й останнє слова на титульному аркуші та на спинці були тими самими (Tor-Ups), що й на нашому примірнику, але замість 917 сторінок цей том мав їх 921. На чотирьох додаткових сторінках і було надруковано статтю про Укбар, не передбачену (як читач уже знає) алфавітним покажчиком. Згодом ми уважно переглянули обидва томи й переконалися в тому, що іншої відмінності між ними не було. Обидва (як я вже, здається, згадував) були передруковані з десятого тому «Encyclopaedia Britannica». Біой придбав свій примірник на якомусь розпродажу.
Ми досить уважно прочитали ту статтю. Процитована Біоєм фраза була, певно, єдиним, що привертало там увагу. Все інше здавалося дуже буденним, цілком відповідало загальному тону цієї енциклопедії і (що й не дивно) навіювало нудьгу. Перечитавши статтю вдруге, ми виявили під її строгим стилем фундаментальну невизначеність. Із чотирнадцятьох назв, поданих у географічній частині, нам були відомі лише три — Хорасан[17], Вірменія та Ерзерум[18],— але й ті були включені в текст якось дивно та неприродно. З історичних персонажів нам досі доводилося чути лише про одного: самозванця й мага Смердіса[19], чиє ім'я було радше використане як метафора. У статті начебто називалися точні кордони Укбара, проте позначалися вони якимись невідомими пунктами — річками, кратерами й гірськими пасмами того самого регіону. Наприклад, ми прочитали, що на південному кордоні розташовані низовина Цаї Халдун і дельта річки Акса, на островах якої живуть дикі коні. Про це говорилося на сторінці 918. З історичної частини (на сторінці 920) ми довідалися, що під час релігійних гонінь, які мали місце в тринадцятому сторіччі, прихильники істинної віри шукали притулку на цих островах, де до сьогодні збереглися їхні обеліски й досі викопують їхні кам'яні дзеркала. Розділ «Мова та література» був коротким. Там привертало увагу тільки одне: зазначалося, що література Укбара мала фантастичний характер і що її епопеї та легенди ніколи не віддзеркалювали дійсності, а розповідали про вигадані країни Млейнас і Тлен... У бібліографії називалися чотири публікації, які нам досі не пощастило знайти, хоча третя з них — Сайлас Гаслам, «History of the Land, Called Uqbar»[20], 1874 — позначена в каталогах книгарні Бернарда Кварича[21]. Перша має назву «Lesbare und lesenswerthe Bemerkungen über das Land Ukkbar in Klein-Asien» і датується 1641 роком, її автор — Валентин Андрее[22]. Тут буде цікаво відзначити один прикметний факт: через кілька років я несподівано натрапив на це ім'я на сторінках тринадцятого тому «Творів» Де Квінсі[23] (De Quincey, «Writings») і довідався, що то був німецький теолог, який на початку сімнадцятого сторіччя описав уявну спільноту розенкрейцерів — згодом вона і була заснована за тим зразком, який він витворив у своїй уяві.
Того вечора ми пішли в Національну бібліотеку. Але даремно ми гортали там атласи, каталоги, щорічники географічних товариств, спогади мандрівників і твори істориків: ніхто з них ніколи не бував в Укбарі. Загальний алфавітний покажчик того примірника енциклопедії, який приніс мені Біой, також не подавав цієї назви. Наступного дня Карлос Мастронарді[24] (якому я розповів про нашу пригоду) побачив у книгарні на розі вулиць Кор'єнтес і Талькауано чорні спинки «Anglo-American Cyclopaedia»... Він розгорнув і переглянув том XXVI. Звичайно ж, він не знайшов там жодної згадки про Укбар.
II
Якийсь слабкий і майже згаслий спогад про Герберта Еша, залізничного інженера на Півдні, досі зберігається в готелі Адроґе[25] посеред зеленого козолисту та в ілюзорній глибині дзеркал. За життя він існував ніби поза межами реальності, як це буває з багатьма англійцями; коли ж він помер, то перестав бути навіть тим привидом, яким був тоді. А був він високий і завжди стомлений, з ріденькою прямокутною борідкою, колись забарвленою в рудий колір. Якщо не помиляюся, він був бездітним удівцем. Через кожні кілька років їздив до Англії, щоб відвідати (я роблю цей висновок з тих кількох фотографій, які він нам показував) сонячного годинника та гайок високих дубів. Мій батько заприятелював з ним (хоч, мабуть, це надто сильно сказано), і їхня дружба була суто англійською, з тих, що починаються з відмови від будь-яких довірчих розмов, а потім і взагалі обходяться без діалогу. Вони обмінювалися книжками й газетами, іноді грали в шахи, але все це — мовчки... Я пригадую, як він стояв на галереї готелю, з математичним трактатом у руці, іноді задираючи голову й дивлячись на неповторні кольори неба. Якось увечері ми з ним заговорили про дванадцятеричну систему числення (що в ній дванадцять позначається як 10). Еш сказав, що він якраз переобчислює якісь дванадцятеричні таблиці в шістдесятеричні (що в них шістдесят позначається як 10). Він при цьому додав, що цю справу доручив йому якийсь норвежець з Ріу-Ґранді-ду-Сул. Ми були знайомі з ним вісім років, і він ніколи не згадував про своє перебування в тому бразильському штаті... Ми поговорили про життя пастухів, про розбійників-капанґів, про бразильське походження слова «ґаучо[26]» (що його деякі старі люди на сході досі вимовляють з наголосом на «у») і більше жодного разу не згадали — нехай простить мені Бог — про дванадцятеричну систему числення. У вересні 1937 року (нас тоді не було в готелі) Герберт Еш помер від розриву аорти. За кілька днів до того він одержав з Бразилії бандероль рекомендованою поштою. То була книжка ін-октаво майор. Еш забув її в барі, де — через кілька місяців — я її і знайшов. Я почав гортати її і відчув легке й несподіване запаморочення, яке не стану описувати, бо тут я розповідаю не про свої емоції, а про Укбар і Тлен, і Орбіс Терціус. Як навчає іслам, однієї ночі, що називається Ніч над Ночами, розчиняється навстіж небесна брама, і вода у дзбанах стає солодшою; та навіть якби ця брама й справді відчинилася, то я не відчув би того, що відчув того вечора. Книжка була написана англійською мовою і мала 1001 сторінку. На жовтому корінці шкіряної оправи я прочитав дивовижні слова, що повторювалися на шмуцтитулі: «А First Encyclopaedia of Tlön. Vol. XI. Hlaer to Jangr»[27]. Ані дату, ані місце видання не було вказано. На першій сторінці та на аркуші тонкого паперу, який накривав одну з кольорових гравюр, був надрукований синій овал з написом: «Orbis Tertius». Минуло вже два роки від того дня, як я прочитав у одному з томів піратського видання енциклопедії короткий опис вигаданої країни; тепер же випадок подарував мені щось набагато цінніше й змістовніше. Тепер я тримав у руках велику, повну й ретельно опрацьовану історію невідомої планети з її архітектурою і її конфліктами, з жахіттями її міфології та звуками її мови, з її імператорами та морями, з її мінералами, птахами й рибами, з її алгеброю та вогнем, з її теологічними та метафізичними дебатами. Усе це було викладено чітко, зрозуміло, без видимого наміру повчати або звести все до пародії.
19
Смердіс (власне, Лже-Смердіс) — мідійський чарівник Гаумата, котрий 11 березня 522 р. до н. е. захопив трон перського царя Камбіза, скориставшись своєю схожістю з братом царя.
21
Гаслам також опублікував книжку «Загальна історія лабіринтів»