а деміурги та боги — нескінченну: нескінченні історії, нескінченно розгалужені.
Зовсім іншою, але також ретроспективною, є героїчна комедія на дві дії «The Secret Mirror» [137] У тих творах, про які ми вже розповіли, формальна складність гальмувала уяву автора. Тут вона розгортається значно вільніше. Перша дія (довша) відбувається на віллі генерала Трейла, кавалера ордена Індійської імперії, біля Мелтон-Моубрей. Невидимим центром усього сюжету є міс Улріка Трейл, старша дочка генерала. У кількох діалогах вона відкривається нам як гордовита амазонка, й у нас виникає підозра, що література її цікавить не надто. Газети повідомляють про її заручини з дюком де Рутленд; ті ж таки газети спростовують чутки про її заручини. Її обожнює драматург Вілфред Кварлес; вона подарувала йому кілька неуважних поцілунків. Персонажі п'єси, люди багаті й вельможного походження, наділені шляхетними, хоч і бурхливими, пристрастями; діалог начебто балансує між пустопорожньою балаканиною Булвера-Літтона[138] й епіграмами Оскара Вайлда[139] або Філіпа Ґедальї[140]. Є там соловей і є ніч; є таємна дуель, яка відбувається на терасі. (То там, то там можна виявити ту чи ту дивну суперечність або якісь незначні подробиці). Персонажі першої дії знову з'являються в другій — під іншими іменами. «Драматург» Вілфред Кварлес тепер виступає як комісіонер з Ліверпуля; його справжнє ім'я Джон Вільям Квіґлі. Міс Трейл існує; Квіґлі ніколи її не бачив, але він з хворобливою пристрастю колекціонує її портрети, які публікуються в «Тетлері» або «Скетчі». Квіґлі — автор першої дії. Неймовірна й неправдоподібна вілла — це єврейсько-ірландський пансіон, де він живе і який він перетворив і звеличив. Сюжет обох дій розгортається паралельно, але в другій — усе трохи бридке, банальне і якесь невдале. Після прем'єри «Таємного дзеркала» критика стала називати імена Фройда[141] та Джуліана Ґріна[142]. Згадка про першого здається мені цілком недоречною.
Хтось пустив чутку, що «Таємне дзеркало» — це фройдистська комедія; ця сприятлива (і хибна) інтерпретація визначила його успіх. На жаль, Квейнові тоді вже виповнилося сорок років; він звик до постійних невдач і не міг так просто пристосуватися до зміни клімату. Він захотів узяти реванш і наприкінці 1939 р. опублікував «Statements»[143] — можливо, найоригінальнішу зі своїх книг, але, безперечно, таку, що здобула найменше похвал, і найбільш загадкову. Квейн мав звичай казати, що читачі — це порода, яка вже вимерла. «Не існує такого європейця,— стверджував він,— який би не був письменником, потенційним або реальним». Він також дотримувався думки, що найбільше щастя, яке нам може дати література,— це можливість винаходити. А що не всі спроможні досягти такого щастя, то більшість змушені задовольнятися його подобою. Саме для цих «недосконалих письменників», ім'я яким легіон, Квейн і написав ті вісім оповідань, які включив до збірки «Твердження». Кожне з них накреслює або обіцяє добрий сюжет, який автор потім умисне псує. В кількох з них — ненайліпших — пропонуються навіть два сюжети. Читач, опанований гординею, вірить у те, що це він їх винайшов. З третього оповідання, яке називається «The Rose of Yesterday»[144] я мав необережність видобути сюжет «У колі руїн», однієї з новел моєї книжки «Сад з розгалуженими стежками».
1941 р.
Вавилонська бібліотека
By this art you may contemplate
the variation of the 23 letters...
141
Фройд, Зигмунд (1856-1939) — австрійський психіатр і психолог, основоположник психоаналізу.
142
Ґрін, Жульєн (Джуліан) (1900-1998) — французький письменник американського походження.
145
Це мистецтво дозволить вам споглядати різні сполучення з 23 літер...— «Анатомія смутку», част. 2, розд. II, § IV