Старий припадав на праву ногу, яку йому ще до війни різонуло пасом з молотарки (через що не потрапив і на фронт), ішов через двір довго й повільно, так що встиг роздивитися того дивного чоловіка в кузові Давидкової машини й помітити, що він вельми пристойний, молодий, інтелігентний і, здається, навіть розумний. Хто ж такий? Представник, інспектор, з народного контролю чи з газети? Видно, хотів одразу все побачити, нічого не пропустити, молодий та вушлий, — ото й вигніздився в кузові.
— Здрастуйте, — сказав поштиво Демид. — Що ж це ви отак на вітродуві?
— Нічого, не турбуйтеся, — привітавшись, відказав той.
— І здалека?
— З самої столиці.
— З столиці? Ма’ть, з газети?
— Ні, я з академії…
— З академії! — аж сплеснув руками Самусь. — А гнетеся в кузові.
— В мене тут макет, — просто пояснив незнайомий.
— І оце ви до нас з тим… макетом?
— До вас.
— Як же це толкувати?
— Ну, бачите, інструктивно, але з попереднім обговоренням.
— Вказівки, значиться.
— Не зовсім.
— Поміч?
— Не так і поміч, як узгодження.
— То, може, в нас і заночуєте? Повечеряємо, відпочинете, а тоді вже й узгодження.
— Навіть не узгодження, — уточнив незнайомий, — а пошуки найліпшого варіанта.
— Шукатимете, значить?
— Так.
— Що ж, коли не секрет? — спитав старший Самусь, крадькома кидаючи погляд під повітку, де в нього було звалено три машини антрациту, привезеного Давидком від старшого брата, який зекономив вугілля в своїй кочегарці, одержавши за це відповідну премію і, ясна річ, реалізувавши за відповідну винагороду деяку частину зекономленого палива, чим довів своє досконале володіння законами чорного ринку, або, як висловлюються економісти, кон’юнктури.
Але прибулого не цікавив ні незаконно придбаний антрацит, ні сини старого Самуся, які досконало оволоділи технікою і законами економіки.
— Бачите, — підвівшись у кузові, так ніби хотів читати лекцію або виголошувати промову перед усім селом, сказав він, — ми наполегливо шукаємо шляхи й способи поєднання цікавих елементів старовинної української архітектури з найновішими досягненнями будівельної науки й техніки. Ви ж, мабуть, чули, що ваше село, в зв’язку з будівництвом чергової гідростанції на Дніпрі, затоплюється.
— Затоплюється? — злякався Самусь. — Все оце затоплюється?
— Так, усе.
— І Карпів Яр?
— І Карпів Яр. Ми навіть маємо пропозицію від Комісії по перейменуваннях назвати ваше село Світлоярськом.
— А ми ж куди?
— Ви — в нове село. В Світлоярськ.
— Світлоярськ? Де ж це?
— А ось у мене в машині.
— В машині?
Цього старий Демид ніяк не міг второпати. Його Давидко все возив у машині, що погано лежало, але щоб ціле село!
— Та як же це — село в машині?
— Макет села. Ви побачите. Я ж для цього приїхав. У мене домовленість з вашим головою сільської Ради. Сьогодні ввечері маємо обговорити, бо завтра вранці я вже — назад.
Упродовж усієї цієї розмови Давидко стояв збоку й знудьговано вивірчував у землі ямку підбором черевика.
— Чого ж стоїш? — гримнув на нього батько. — Підсади!
Давидко підскочив, підставив батькові плече, старий Самусь заліз у кузов, глянув на іграшкове, розлінієне прямими вулицями село, сховане під прозорим чотирикутним ковпаком, присів, тицьнув туди й сюди зашкарублим пальцем, щось спитав, щось перепитав, у деталі вникати не став, подякував столичному товаришеві, знов гукнув до Давидка:
— Чого ж стоїш? Заводь та поїдемо до сільради.
— І ви поїдете? — не повірив Давидко. Бо й чого б ото батькові телющитися туди серед білого дня?
— А ти хотів, аби Щусі поїхали, чи як?
І вже все ясно, старе поверталося знову. І коли Самусям упродовж цілих століть не вдалося довести, що засновниками села були вони і що легендарний Карпо належав до їхнього роду, то вже тепер усе йшло їм до рук само: і нове село, і нова назва, і основоположники, і фундатори, і радники та порадники.
— Вези! — затупотів у кузові Демид, аж столичний товариш поглянув на нього трохи стривожено.
До вечора старий Демид вже не вийшов з приміщення сільради. Щоправда, сидів мовчки, але сопів так гучно й з викликом, що Зновобрать почав підозрювати щось лихе і погрозив йому пальцем:
— Ти, Демиде, мені, кажеться-говориться, без катаклізмів. Пойняв?