Від того, що ми облишили Самусів і Щусів для вияснення деяких історичних моментів, пристрасті їхні не вгамувалися і суперництво, яке з несподіваною силою спалахнуло довкола макета, не припинилося. Навпаки. Боротьба розгорілася з неймовірною силою. Самусі й Щусі від словесних суперечок перейшли до дій, себто кожен рід вхопився за свій край макета й щосили тягнув до себе, так ніби від цього могло змінитися планування нового села і хтось таким чином міг домогтися для себе привілею поставити свою хату там, де йому захочеться, коло саду чи там коло фітонцидів, коло водокачки а чи коло магазину, коло садиби голови колгоспу а чи коло контори. Самусі тягли собі, Щусі — собі. Червоні обличчя, роззявлені роти, вирячені очі — суцільні пережитки проклятого капіталізму. Столичний архітектор аж позадкував, як од віспи, щоб не заразитися родимими плямами. Дядько Зновобрать мужньо кинувся поміж конфронтуючих і спробував вплинути на свідомість:
— Товариші Самусі! Товариші Щусі! Соромтеся! З вас же всі люди сміються! Все прогресивне людство!
Макет упав на підлогу. На макет попадали Самусі й Щусі. Кублилися вже там. Зновобрать, влучивши момент, махнув рукою архітекторові, той вправно висмикнув з-під купи тіл свій макет, вони мерщій занесли його до кабінету секретаря сільради, замкнули двері, тільки тоді Щусі й Самусі схаменулися, довго відсапувалися, прокліпувалися, після чого старий Самусь спитав старшого Щуся:.
— Куме, а де ж воно ота штука?
— А я б тебе спитав, де вона?
— То за віщо ж ми чубилися?
— А це вже тобі ліпше знати.
Тоді настала колективна пауза, крізь яку стало чутно гримотіння моторів, бо Денис Самусь приїхав до контори гусеничним трактором і не заглушив мотора, а Давидко так само не вимкнув мотора свого грузовика. Хотіли подіяти на своїх супротивників шумовими ефектами. Глава роду Щусів якийсь час слухав ті надвірні мотори, сплюнув, сказав своєму старшому синові — лісникові Василеві Щусю:
— У тебе ж вовк приручений є, привів би його був сюди, напустив на Самусів, як ото вони на нас свої мотори. Чого з ними панькатись!
— Ще ноги повідкусює, — позіхнув лісник.
— Це таке кляте плем'я, що вони в нього й повідростають. Ач як ото нашошорилися! А ми свого не віддамо!
— І ми не віддамо! — загриміли Самусі.
— Ніякий актив тут не поможе!
— А що нам актив!
— Давай загальні збори! — заревли Щусі.
— І збори! Голосування! — не відстали й Самусі.
Товариш Зновобрать був надто досвідченим політичним діячем, щоб не відчути, яка загроза ховається за цією, здавалося б, демократичною пропозицією Щусів і Самусів. Він одразу оголосив сільський актив закритим і замкнувся в своєму кабінеті з архітектором, головою колгоспу Зінькою Федорівною і секретарем парторганізації Грицьком Грицьковичем.
— Що будемо робити? — спитав Зновобрать своїх товаришів.
— Хочуть збори, то й збори, воно й краще, — знизала плечима (а плечі ж які! — тільки на Україні бувають у жінок такі плечі) Зінька Федорівна. (До речі, тут Варфоломій Кнурець нагадав авторові, що розкішні плечі в героїні вже описав Тургенєв у романі «Батьки і діти»).
— Тільки на самотьок не можна пускать, — зауважив Грицько Грицькович.
— От і я так думаю, — Зновобрать глянув на архітектора, якому все це, здавалося, було байдуже. — Ви, товаришу, з столиці, у вас воно там не так, далі від народу, а тут усе впритул, кажеться-говориться.
— Тут треба працювати в контакті з масою, — додав Грицько Грицькович.
— З колективом, — підказала Зінька Федорівна.
— Він ще молодий секретар, не оволодів термінологією, — пробачливо зітхнув Зновобрать. — То що ми придумаємо? Щусі й Самусі весь колгосп розполовинять, і ніколи ми не дійдемо згоди.
— А коли одного з Самусів на цей час усунути? — запропонував Грицько Грицькович.
— Як — усунути? — обурилася Зінька Федорівна, — Самусі такі працівники, передовики, механізатори…
— Тому я про них і… Бо Щусі трохи не те… Ну, там лісник ще сяк-так, але ж він не по нашій лінії, у нього своє міністерство… А от Самусі… Нам обіцяли путівки на курорт… От би Самусеві Денисові, як передовому механізатору…
— В посівну? — Зінька Федорівна аж підвелася від обурення й подиву.
— Ну, а коли ситуація…
— Стривай, стривай, — сказав Зновобрать, — а тут щось є… Цього Самуся прибрати хоч на тиждень, то ми, вважай, всі питання… Ану, Грицько Грицьковичу, ти чоловік молодий, спробуй наздогнати Самуся та завернути його сюди.