І ось тут доводиться товаришу Жмаку зміняти свою дочку на Пшоня, тобто досягти домовленості в інституті, де мріють про те, щоб позбутися підступного чоловіка, а Жмак мріє, щоб його донька стала студенткою.
Автор ніколи не був прихильником вульгарних висловлювань. Ми не можемо сказати, що Жмак поміняв свою доньку на Пшоня, якого припровадив до Веселоярська. Але факт — це така штука, що її не завісиш ніякими ряднами. Вікно завісиш, а факт — ні. А все тому, що ми забули про Магдебурзькі півкулі. Хто про них знає? Колись їх малювали в шкільних підручниках. Стальні, штудерні, досконалі, як всесвіт, могутні коні розривають і не можуть їх розірвати, — ось так і людське життя в його вічній розполовиненості, півкульності й нерозривності. Автор був у Магдебурзі, але ні півкуль, ні згадок про них не зауважив. Зустрів там свого товариша по артучилищу Борю Тетюєва, подарував йому шестиоктавний акордеон, випили за Перемогу, згадували своїх бойових товаришів, плакали, співали, мій товариш грав на акордеоні (рідкісний інструмент — на шість октав!), — які там Магдебурзькі півкулі, і до чого тут вся ця фізика!
— То що накажете робити з Пшонем? — знов повернувся до свого Гриша, запримітивши, що Жмак чи то збентежився од цього запитання, чи то сполошився, чи то задумався, ні про що не думаючи.
Насправді ж товариша Жмака кидало то в жар, то в холод, він спробував собі уявити, що буде, коли Пшоневі не сподобається у Веселоярську і він втече звідси і знов об'явиться в інституті і що тоді станеться з улюбленою донькою і з її надіями на вищу освіту. І страх і жах!
— Про якого це ви Пшоня? — сухоголосо поспитав Жмак.
— Я думав, ви чули. Прислав нам хтось нового вчителя фізкультури.
— Правильно зробили, що прислали. Треба, щоб підростаюче покоління росло міцним і загартованим!
— Пшонь нагартує! Цілий день спить у спортзалі біля увімкненого телевізора, а на телевізорі замість антени — пляшка! Хочете поглянути?
— При чім тут — поглянути? — майже злякано замахав руками Жмак. — Ваші кадри, вам і відповідати.
— Багатувато на мене падає,— зітхнув Гриша, — і кози, і кадри.
— Кози ваші і кадри ваші теж! — припечатав Жмак. — Що треба для цього зробить? Виявити увагу, оточити турботою, створити умови, прислухатися до запитів, задовольнити вимоги!
Від таких вказівок чоловік виснажився б і попоївши як слід, а Жмак же з самого дому не мав ріски в роті. Втративши будь-яку надію пообідати сьогодні у Веселоярську, він зі зневажливою співчутливістю окинув поглядом Левенця (рано висунули, ой рано!), недбало кивнув йому, виніс свою дебелу субстанцію з кабінету, зійшов по сходах, сів у машину, хряпнув дверцятами, промурмотів:
— І-ван!
— Слухаю.
— Пристебни.
Іван пристебнув Жмакову голову, щоб не теліпалася, диркнув мотором, спитав:
— Додому?
— А куди ж?
— Ви хоч поспіть.
— Поспиш тут з цими молодими кадрами! Хто ж за них подумає, як не я!
Іван вирулював на Шпилі і думав: захропе товариш Жмак чи не захропе? Як-не-як, а в животі ж порожньо — і вже сила не та.
А Гриша побіг до телефону, щоб похвалитися перед Дашунькою, як він одпровадив уповноваженого.
Можуть подумати, що оце і є те вигнання з раю, яке автор обіцяв на початку своєї розповіді. Але доведеться розчарувати занадто поквапливих читачів. Ця книжка не про вигнання Жмака. Бо що таке Жмак? Тільки адміністративний епізод. Сам себе народжує, сам себе й знищує.
Котилася торба…
Ах, які то були благословенні часи, коли наші діти безтурботно виспівували-вигукували: «Котилася торба з великого горба, а в тій торбі хліб-паляниця…»
Тепер торба сама чомусь не котиться, її треба везти й перевозити, робити це, як співається, на землі, в небесах і на морі, отой «хліб-паляниця» важить мільярди пудів, — а люди? Скільки їх, куди прямують, хто і як, кого везе?
Гриші після тяжких переживань од занадто шорсткого контакту з товаришем Жмаком не сиділося на місці, кортіло кудись котитися, кататися на мотоциклі з Дашунькою, і він вхопився за телефонну трубку, а тоді відсмикнув руку, подумавши: «А чи годиться голові сільради кататися на мотоциклі зі своєю жінкою?» Але тут же подумав ще й навспак: «А з чиєю ж годиться?»
І подзвонив Дашуньці на ферму:
— Жінка в колгоспі — велика сила.
— Сам додумався чи прочитав у газеті?