— Добрий, добрий, добрий! — загалайкали ті.
— Попрацювали? — доволі єхидно поцікавився Гриша.
— Куди твоє діло!
— Аякже!
— Стали на трудову вахту!
— Ага, — підсумував Гриша, — стали, кажете, на вахту. Можу вам повідомити, що ставати на вахту біля оцієї клумби навряд чи й треба. Нікуди ця клумба не втече і ніхто її не вкраде. Це моя заява перша, так би мовити, неофіційна. А тепер я зроблю заяву останню. Коли ви вважаєте, що мене обрано на день або на тиждень, як того тимчасового царя для глуму й обпльовування, то глибоко помиляєтесь.
— Ви ж вроді полетіли? — несміливо висунувся поперед усіх Інтриган.
— Полетів і прилетів.
— А товариш Жмак заявив, що вас не буде, — прихилив до плеча голову Солоденький.
— Як бачите, немає Жмака, а я — перед вами.
— Тоді як же воно так? — наприндився Первородний.
— А отак. Сидіти — годі, роз'єднаності — край, всі в єдиний агрокомплекс або ж я запропоную очистити територію Веселоярівської сільради! Хліб-паляниця в торбі нізвідки не візьметься!
Хліб-паляниця для представників усіх зацікавлених відомств ще так-сяк було зрозуміло. Але торба! До чого тут торба? Що за пережиток? Що за відстале мислення у цього нового голови?
Обмінявшись поглядами, що звуться в літературі красномовними, однак, не стали розводити антимоній, докурили кожен свою сигарету, покашляли й погмикали, а тоді розосередилися по веселоярівських кутках: визначати, де стрижене, а де смалене. Гриша ж, провівши їх поглядом і пробурмотівши своє улюблене: «От гадство!» — вирішив зазирнути до Будинку культури, а коли точніше — до сільської бібліотеки, якою завідувала колишня його однокласниця Тоня, тепер Антоніна Іванівна, дружина самого директора школи. Колись Гриша хотів навіть закохатися в Тоню, але злякався: надто вже вона була вродлива і пащекована. Язик як бритва. Підійти до неї ще якось і можна, але що їй скажеш? Отак налякавши себе, Гриша й завербувався у добровільне рабство до Щусевої Каті, рабство ж те, відомо, закінчилося трагічно, і ще й не знати, що сталося б з Левенцем, не з’явись на веселоярівських обріях Дашунька Порубай.
Але людство з мудрим сміхом дивиться на своє минуле, не маючи ніяких намірів повертатися до нього і повторювати помилки й дурниці. Гриша був частішою людства, до того ж жонатою. Та що й займав офіційну посаду, але серце йому в грудях все-таки зрадливо й підступно здригнулося, коли він побачив Тоню, вродливу й строгу, незалежну й неприступну в царстві книжок і в світі мудрих думок і слів. Гриша аж позадкував і замружився, щоб не обпектися й не засліпитися, та мав виявляти рішучість щокроку, тому відважно ринувся вперед.
— Що, начальство вирішило нас перевірити? — без страху зустріла його Тоня.
— Яка може бути перевірка? — знітився Гриша. — Я до тебе, Антоніно, просити поради.
— Антоніно? А чом не — Тоню?
— Ну, вже як на те пішло, то в школі я тебе звав Тонькою!
— То зви й далі так.
— Слухай, Тонько, у тебе в бібліотеці книжка про гадів може бути?
— Тобі про реакціонерів?
— Та ні, про справжніх гадів. Тих, що повзають.
— Про плазунів? Так би й сказав. Тобі як — щось довідкове чи з художньої літератури?
— Я й сам не знаю. Коли з’їдають гади, тоді яка література помагає: довідкова чи художня?
— Мабуть, і та й та. Знаєш що: давай я тобі знайду все, що є в словниках, а тоді щось і з художньої.
— Морочу я тобі голову.
— Та яка морока? Це ж одна хвилина!
Вона метнулася за стелажі, повернулася з цілою купою словників і енциклопедій, стала гортати сторінки перед Гришиними очима, швидко й уміло вичитувала то звідти, то звідти.
— Так. Ось тут. Гад. Гадюка. Гаденя. Гадоїд. Гаддя. Гадина. Гадовище. Гадюга. Гадюра. Гадюченя. Гадючник. Гадюччя. Гадя. Гадючитися. Все це від санкскритського слова «гад» — повзти, плазувати. Черв’яки теж сюди. Підходить тобі?
— Ніби підходить, хоч і без черв’яків, бо там є й корисні. Давай далі.
— Ось тут ще. Слово «гади» для класифікації не придатне. Треба казати: плазуни.
— Як не кажи, а воно гадство. І що там про них?
— Плазуни діляться на черепах, дзьобоголових, лускатих і крокодилів.
— Ну, черепаху й крокодила одразу видно. А дзьобоголового впізнаєш тільки тоді, як воно тебе дзьобне. Це теж ясно. Тяжче з отими лускатими. Сховається в луску — не дошкребешся!
— Ось тут ще є, — знайшла Тоня, — земноводні теж належать до гадів. Наприклад, наша звичайна жаба. Це так звані голі гади.