Тоді мотоциклом додому, сяка-така вечеря, знов мотоцикл — і на буряки до Педана. Цілу ніч на комбайні (Педан спав у вагончику і підміняв Гришу вдосвіта), передсвітом додому, три-чотири години поспати — і на бойовий пост, довірений веселоярівцями, до Ганни Панасівни і дядька Обеліска. Так пішло життя. А як воно мало йти — спитав би нас Гриша, а ми спитаємо вас. Все правильно, як сказав би Самусь, але Самуся не було, він зник з нашої розповіді, а сила його далебі не така, щоб, як казав колись над труною Петра Першого Феофан Прокопович, «оставляя нас разрушением тела своего, дух свой оставил нам».
Навіть духу Самусевого у Веселоярську не зосталося, а коли так, то й висловлювань його не згадуватимемо.
Отож скажемо, що все було… ну, нормально чи там як. Здорова молода сім’я живе в постійному трудовому напруженні, і напруження це не зменшується, а зростає щодень і, таким чином, ще міцніше зцементовує сім’ю. Цементування сім’ї — процес досить складний і, сказати б, таємничий, тому виникає потреба якось і унаочнити його, продемонструвати, унаявнити. Шляхи й спроби для цього кожен вибирає за смаком. Одні прилюдно обіймаються (а то ще й цілуються!), другі називають одне одного солоденькими прізвиськами, треті, пам’ятаючи про боротьбу протилежностей, вживають слів досить терпких і не обіймаються прилюдно, а те й знають, що розскакуються та зіскакуються та… Наші герої не могли собі дозволити таких примітивних волевиявлень. Вони цементували свою сім’ю з допомогою картонного ящика від телевізора «Електрон». Ящика того давно вже не було б, але мама Сашка пожаліла викидати таке добро і прилаштувала його на веранді біля холодильника. І всередину можна щось сховати, і зверху поставити— чи то чашку, чи тарілку. Тепер картонний ящик став своєрідним полігоном для випробування шлюбної вірності, міцності любові і найзвичайнісінької людської терплячості.
Гриша не наважувався пояснювати Дашуньці свою бурякову епопею ні вдома, ні заочно по телефону, тому страшенно зрадів, наткнувшись на оте картонне одоробло. Ось де був його порятунок! На вікні веранди валявся плаский столярський олівець з товстим грифелем, Гриша вхопив його, підбіг до ящика, став вицілювати найпримітнішу місцину на ньому. Найпримітніше було зверху посередині. Але там уже все займали величезні червоні літери, що складалися в слова: «НЕ КАНТОВАТЬ. БОИТСЯ СЫРОСТИ». Гриша вирішив прилаштуватися біля «Боится сырости», але не ховався під ним, а заліз нагору і написав з лаконізмом, якому міг би позаздрити сам Юлій Цезар: «Я на буряках. Ц. Г.». Останні дві літери слід було розуміти: «Цілую. Гриша».
Коли вдосвіта він прискочив додому, Дашуньки вже не було, а над «Не кантовать» стояло: «Я — на фермах. Ц. Д.». І тут «Ц. Д.», ясна річ, зовсім не означало цілунок, а тільки: «Цілую. Дашунька».
Так воно й пішло:
«На буряках. Ц. Г.»
«На фермах. Ц. Д.»
«На буряках Ц. Ц. Г.».
«На фермах. Ще Ц. Д.».
Обписали «Боится сырости», обписали «Не кантовать», добралися й до «Не бросать», а тільки в їхніх посланнях стали з’являтися деякі невідповідності. Коли Гриша щоразу додавав по одній літері Ц і довів їх уже до чотирьох (тобто: цілую, цілую, цілую, цілую), то Дашунька далі одного Ц взагалі не пішла, тоді стала вживати слівце «ще» (тобто: «ще цілую»), згодом вдалася до звороту вже й зовсім неприятливого «Не Ц. Д.» — тобто: не цілую, а що далі просто відписувалася: «На фе…»
Сім’я цементувалася, сказати б, в односторонньому порядку. Поцілунків з одного боку більшало й більшало, а з другого боку вони зникали зовсім і взагалі… Ви скажете: тут неминучий конфлікт. Але хіба ж можливий такий примітивний (до того ж сотні разів описаний у халтурних книжках) конфлікт у суспільстві, де нарешті вдалося досягти гармонійного поєднання суспільного й особистого, де жінка терпляче жде чоловіка з найзатяжливіших зборів і з найнудніших засідань (малих діток до серця тулить), а чоловік ще терплячіше жде свою громадськи активну дружину з бурякової ланки або з довготривалих поїздок для обміну передовим досвідом (малих діток до серця тулить). Та й ще: у Григорія Левенця і Дарини Порубай, як то довела недавно демографічна комісія, що плідно попрацювала в райцентрі, дітей ще не було, отож не було чого тулити до серця тому чи тому членові родини, поки той чи інший член родини покінчить зі своїми трудовими обов'язками і прибуде нарешті до спільної і такої ж дорогої для обох (обох? обох?) домівки і в лоно сім’ї.
Учені класифікували б це так: стандартна ситуація. А про стандартні ситуації романів не пишуть. Але скажіть будь-кому з жінок, що вона стандартна. Що буде? Видряпає вам очі. А коли скажете чоловікові? Чоловікам це байдуже. Для чоловіка найголовніше, щоб його любила жінка.