— Все дуже просто, — брутально покахикав голий чоловік. — На території вашої сільської Ради мається енна кількість водоплаваючої птиці, серед якої енна кількість гусей. Так?
— Припустимо, — згодився Гриша.
— Де ці гуси тепер і в якому вони стані?
— Тобто?
— У нас є сигнали, що всіх гусей обпатрали і голими пустили в Африку.
— Ага, сигнали? Підписані?
— Це не має значення.
— А все ж таки? Підписав Шпугутькало?
— Як це ви? — ще більше почервонівши, прошепотіла Таїса Микитівна.
— Повинні знати свої кадри. А кінчається як? По всьому району поповзли чутки і трудові маси сколихнулися й обурились. Так?
— Може бути, — згодився голий чоловік. — Але це не рятує вас од відповідальності. Ми приїхали перевірити, чи справді тут у вас є голі гуси, скільки їх, що з ними роблять і хто за це відповідає.
— Оце й усе? — поцікавився Гриша.
— На першому етапі — все.
— Тоді так. Я прошу дати мені три дні, щоб я підготував відповідь у письмовій формі.
— У письмовій? — голий чоловік, видимо, не був готовий до цього. — Таїсо Микитівно, як ви на це дивитесь?
— Позитивно, — прошепотіла дівчина, палаючи найяскравішими вогнями.
— Дамо три дні на відповідь?
— Я не заперечую.
Сказати правду? Гриша ніколи й у гадці не мав, звідки беруться подушки, на яких він спить, і звідки оті дев'ять пухких подушок, що їм з Дашунькою постелила мама Сашка після їхнього одруження, і на чому сплять веселоярівці, що підкладають під голови і під боки, на чому народжуються, живуть, намножуються і вмирають. Ніхто про це ніколи не думає, все йде мовби само по собі, а виходить, що є якась незрима сила, яка про все дбає, все вилічує, мудро і завбачливо регулює?
Він кинувся за поясненнями до Дашуньки. Все ж вища освіта, знання й передбачення. Але Дашунька відмахнулася:
— Не мороч мені голови! Досить з мене й своїх клопотів.
Тоді він вдався по допомогу до мами Сашки, і та розповіла йому про все, на що він ніколи не звертав уваги, і він здивувався зі свого незнання, а тоді зрадів несподіваному знанню і, вимучуючи кожне слово, проклинаючи власну невмілість, караючись незграбністю і недорікуватістю, все ж уклав для тої кумедної комісії (а може, й для самого себе?) таку реляцію:
Так, так, в наших краях гусей не скубуть, а скубають. Гуска, за повір’ями наших пращурів, утворилася з великого вовка, якого сотворив Луципер, тобто головний чорт. Чорт тесав того вовка, і з трісок робилися менші звірі, птахи, комахи і різна дрібнота. З білої тріски утворилася гуска, що полетіла за вітром, гелгочучи. Десь вона нанесла яєць — і пішло…
Добрі ті гуси, що вивелися в травні. «„Маївки“ — найкращі», — кажуть господині з-над Дніпра, Бугу і Дністра, до ріні всі вкриті гусиними зграями. Зрозуміло, що курчата найкращі ті, що в березні вивелися, — «мартівки».
Гуску-маївку в серпні треба «скубати». А взагалі-то гуску скубають двічі на рік, а втретє, коли мають різати. Тоді для гуски роблять клітку, аби вона не згулювала смалець. Запихають її до клітки і починають годувати галушками. Гуска не хоче їсти будь-які галушки, а тільки полтавські. І варять для неї полтавські. А коли не хоче і варених, тоді силою годують — «начиняють». Коли нема галушок, то кукурудзою. Пхають їжу пальцем аж у горло, щоб швидше поправлялася.
Коли гуска несеться, то боронь боже її скубати, бо несеться гуска в холодні місяці (лютий, березень). Добра гуска несе по 15–20 яєць, а пуста — 8 або 10. Гуси-лебеді кращі несучки, ніж звичайні сірі гуси. Ці «аристократки» дбають про збільшення свого племені.
Сідає гуска на яйця десь у березні. А буває, що і в лютому. Сидить цілий місяць, вигріває яйця, аж поки почнуть вилуплюватися гусенята. Тоді вже гуска має клопотів та клопотів. Треба ж дітей і годувати, і навчати. Гусенята люблять кропивку і молоденьку травичку. Колись їх пасла дітлашня, про що писав наш безсмертний класик Іван Франко в оповіданні «Грицева шкільна наука». Тепер пускають самопаш на догляд гусячих родичів. Гуска і гусак тоді агресивні, як ніколи. А як сиплять!
В серпні гуска починає губити пір’я. Господиня тоді ловить її, зв'язує мотузком лапи, перевертає на спину, голівку ховає собі під пахву, аби, боронь боже, не джогнула в око дзьобом, і починає скубати гуску. Починається ця робота від живота. Спочатку скубається більше пір’я, а пух залишається. Перо треба тягнути до себе й ніби вгору, щоб висмикувалося воно під кутом, аби гусці не боліло. Кидають пір’я в решето.