Довге пір’я на крилах залишають, і обов’язково залишається пір’я під крилами, бо інакше окалічіє гуска — буде волочити крила по землі, пораниться, окривавиться. З такої господині все село буде сміятися.
Голі гуси кричать на вигонах. Але скоро поростуть пір’ям, заспокояться.
А ось гусаків можна скубати і чотири рази на рік. Вони ж яєць не несуть, і господині знають, чим цей недолік компенсувати.
А ще яйця від гусей не варто давати чужому, бо тоді гуси не ведуться. Не вилупиться з яйця — і все. «Така рука забрала», — кажуть. Зведуться гуси.
Коли гуска не сідає на яйця, тоді мамою робиться курка-квочка. Інколи квочка ліпша мати, ніж гуска. Ось тільки гірко їй, коли гусенята біжать від неї до води.
Восени господині деруть пір’я. Раніше жінки сходилися на вечорниці дерти пір’я. Дерли по черзі. Сьогодні в одної господині, завтра — в другої. Пилипівка була найкраща пора для пліток, колядок і цієї роботи.
Коли вже готовий пух, тоді шиють подушки, перини, ясики.
Без гусячого пуху у Веселоярську й життя не життя, бо жодна дівчина не вийде заміж, коли в неї не буде щонайменше дев’ять подушок. На магазинних наші женихи спати не будуть ні за які гроші — хай на них сплять працівники місцевої промисловості. Тому гусей у нас скубали і скубати будуть!
Для писання досить було й одного дня, з чого Гриша зробив висновок, що всі оті балачки про неймовірну трудність і складність письменницької праці вигадані, мабуть, самими ж письменниками, щоб відлякувати невтаємничених. Коли з’явився до комісії (комісія саме обідала, а на обід, як легко здогадатися, був славетний Наталчин борщ з пампушками) і повідомив, що вже написав, Таїса Микитівна, ясна річ, почервоніла, а голий чоловік обурився:
— Ви ж просили три дні!
— Закінчив достроково.
— Даремно поспішали. Я такий, що посидів би тут хоч із тиждень. Мені тут подобається.
Сподобалося б тобі, подумав Гриша, коли б ми тебе не Наталчиними борщами пригощали, а Дашуньчиним шкварчанням на голій сковороді! Але вголос не сказав нічого, бо всяка комісія вимагає поштивості.
Ознайомившись з Гришиною писаниною, Таїса Микитівна, як і годиться, добряче почервоніла і тихо промовила:
— Мене особисто це задовольняє. Коли трохи доповнити та дещо переробити, то можна б навіть надрукувати в обласній газеті.
Тут Гриша нарешті збагнув, яка непроста штука письменницька праця. Писав, аж очі вилазили, а тепер: доповнюй та переробляй!
— Я на друкування не претендую, — мерщій заявив він. — Це ж тільки для комісії. Так би мовити, пояснення і роз’яснення.
— Коли мені довіряєте, то я сама погляну і поклопочуся, — ще дужче червоніючи, сказала Таїса Микитівна.
Вродиться ж отаке делікатне на світі!
І таки дотримала слова: надрукувала Гришину писанину під рубрикою: «Цікаве й корисне».
Наслідки були непередбачені. Отут уже справді і сколихнулося, і обурилося!
Не треба думати, що сполошилися українські письменники і, побачивши в особі Гриші Левенця небезпечного конкурента, напустили на нього сільськогосподарських критиків Підчеревного й Слимаченка. Автор може засвідчити: українським письменникам зовсім не властиві такі низькі почуття.
І веселоярівці, здається, навіть не звернули уваги на Гришині нотатки, бо в газетах вони читають тільки про міжнародну обстановку, та й то — самі заголовки, і вже коли бути точним, то й заголовків не читають, а тільки перепитують один одного: «А що, Іване, отой рехверент і досі телесується?» — «Та казав Микола, ніби трохи йому заціпило, так тепер оте друге шкабарчить…»
Ну, а газети передплачують справно і складають їх акуратно, бо тепер ні оселедців не треба загортати, ні стоянців накривати: все в холодильниках, в синтетиці, в пластиках, у модерні.
Вчені теж доволі спокійно поставилися до вторгнення Гриші Левенця в сфери біологічної науки, бо й що їм якесь там скубання гусей! Наука сьогодні пішла так далеко, що спроможна змоделювати гусака завбільшки з страуса, і вже на ньому й не пух та пір’я, а готові подушки в червоних напірниках і в пошивках на замовлення. Хіба ж не розповідають, що в науково-дослідному інституті Проекткоровомолокофермодоїння вже спроектовано ферму майбутнього, а для неї заодно й корову майбутнього, яка їстиме тільки концентровані корми і даватиме тільки концентровану продукцію, тобто замість молока густі вершки, які можна буде споживати в їхньому природному вигляді.
Журналісти теж не згорали від нездорових заздрощів, публікуючи Гришине дослідження про скубання гусей. Спитаєте: чому? Та тому, що журналісти — це, може, єдині люди на землі, які взагалі не знають, що таке заздрощі! Вони не відлякують авторів од своїх газет і журналів, не закручують інтриг проти них, не розводять чвар, їм чужа ненависть, вони доброзичливі, привітні, готові не тільки прийти на допомогу сторонньому авторові, а навіть обняти його, як брата, показати, як вони його люблять і цінують. Ще б пак! Поки в номері газети не буде щонайменше шістдесят процентів матеріалів нештатних авторів, жоден редактор не підпише газети до друку! Це мудре правило і досі діє в усіх наших друкованих органах, і саме воно помогло змінити навіть те, що тисячоліття цілі вважалося незмінним: людську психологію, людський егоїзм, самолюбство і самовознесіння.