Гриша сказав, що заява його буде неофіційна, нічим ще не підтверджена, крім слів Рекорді, сказав також, що деякий час мав підозру на самого Рекордю, бо ж тунеядець, паразитує, як гусінь, чоловік нікчемний і пустий, хоча й добродушний, а не обізлений. А тут діє істота вже й не обізлена, а мовби ошаліла, обпльовує зміїною слиною все довкола наосліп, без будь-якої мети і думки. Хто б це міг бути? І от випливає прізвище нового вчителя фізкультури Пшоня, вже є деякі підтвердження, але потрібна цілковита впевненість, тому й хотілося порадитися з товаришами.
— Можу сказати, що для нашої школи цей Пшонь — справжнє стихійне лихо, — заявив директор школи. — Може, чума.
— Це той, що з свинею? — спитав хтось.
— З свинею і само свиня свинею, виходить?
— Це отой, що в Несвіжого? — подав голос дід Утюжок. — Ох і в’їдливе ж стерво! Мені врачі од задишки приписали в якусь хлейту дуть. А синок Несвіжого на сопілці, як пообідає, любить вигравати. Я й пішов, думаю, попрошуся в сопілку подуть. А це стерво вусате як присікалося, як присікалося: коли хлейта прописана, то хлейту треба, а не сопілку І так наче то його діло! Я кажу, чи я бачив ту хлейту? Може, вона така, як сюрчок у Білоцерківця? Так і сюрчок же до войни був роговий, а тепер залізний. А рогові були сюрчки, ох і сюрчки! І гребінці були рогові, а тепер самі люмінієві. Куди воно все поділося?
— Для космосу, діду! — зареготав Педан.
— А ти не регочи, — образився Утюжок, — а подумай, як ото помогти нашому голові і всім нам. Я раз один побачив ото вусате і вже пойняв, як воно висвинячується. Тепер, виходить, треба його вивести на чисту воду. А тоді вже відрубати хвоста по саму ріпицю.
— Ти, діду, давай по суті, кажеться-говориться, — перебив його Зновобрать.
— Сам ти дід-дідуга! — образився Утюжок. — А я на цього махамета знаю спосіб!
— Який же? — поцікавилася Тоня.
— Розкажу йому таке, що він зразу й одпише свого доноса!
— Що ж ви йому розкажете?
— А про полоза! Раз воно, як каже Гриша, гадюче плем’я, то на полоза й клюне!
— Ви вже йому тоді ліпше про динозавра! — усміхнувся Грицько Грицькович.
— А що то за динозаврій? Щось я не чув.
— Були такі тварюки мільйони років тому. Жили у воді. Подохли всі, бо похолодало, чи що. А тут, мовляв, на фермі в Дашуньки вивели й вигодували, тепер понищать усе тваринництво!
— Може, про мамонта? — подала голос Дашунька. — У мамонта один зуб важив півпуда. Дерева перемелював. Ніяких комбікормових заводів не треба. Мамонти подохли, бо стало жарко.
— Динозаврій мені підходящий, — сказав Утюжок, — раз у воді жив, це якраз для мене. Я й цього Шпиняйла у воду штовхну, як хвашистського хвельдмаршала.
— Та не Шпиняйла, а Пшоня, — поправив Зновобрать.
— Мені воно однаково. Припоручите — виведу на чисту воду.
— Доручати ніхто такого не може, — заявив Зновобрать, — це справа нашої честі — викрити наклепника і очистити обстановку в нашому передовому селі.
— І зберегти довколишнє середовище! — вигукнула Тоня.
Трохи міфикології, яку можна не читати,
як і наше передслово
У тривожно-напружену розмову веселоярівського активу автор не міг втручатися з багатьох причин. Перша з них суто літературна: автор завжди повинен дати можливість своїм героям вибалакатися, сам же при цьому — нічичирк!
Друга причина — розгубленість і навіть паніка. Автор слухав і не міг повірити, щоб у Веселоярську завелося таке породження єхидни, такий виплодок понурих епох первісного безладу, плутанини й хаосу.
Третя причина, сказати б, престижна: авторові кортіло вже тут, не рушаючи з місця, всебічно й грунтовно обдумати проблему й генезу, тобто походження, такого ганебного явища, як наклепництво і доносительство, підійти до цієї проблеми з позицій монументального історизму (користуючись термінологією деяких літературних критиків), продемонструвати її розуміння на рівні світових стандартів, одним словом, щось отаке.
А тим часом автор вимушений був, замість своїх глибоких розмірковувань, пильно вслухатися в те, що говорять веселоярівці про невідомого злісного наклепника, наставляти вухо то на одного, то на другого, подумки метатися між ними, як ото бігає заєць між копами. Порівняння, треба визнати, досить застаріле. Що таке заєць? Незабаром він лишиться тільки на малюнках у дитячих книжечках та в серії мультфільмів «Ну, заяц, погоди!». На Україні налічується мільйон зайців, а на них — півмільйона мисливців. Коли врахувати, що тепер у кожного мисливця неодмінно двостволка, то виходить, що на кожного зайця дивиться смерть. Скільки ж їм ще жити на нашій прекрасній землі?