Вони приходили по суботах близько дев'ятої вечора. Всі три тикові фіранки були ретельно запнуті; лампа й чотири свічки запалені; посеред столу покладено капшук з тютюном, люльки лежали між пляшками пива, чайником, карафкою рому й печивом. Сперечалися про безсмертя душі, порівнювали переваги своїх професорів.
Якось Юссоне привів одягненого в сюртук з надто короткими рукавами високого молодика, що почувався тут дуже ніяково. Це був той самий хлопець, якого вони торік намагалися визволити з поліції.
Оскільки він не міг повернути пакунка з мереживом, утраченого в сутичці, господар звинуватив його в крадіжці і погрожував судом; тепер він служив прикажчиком у транспортній конторі. Юссоне зустрівся з ним уранці на вулиці і привів його, бо Дюссардьє з удячності захотів побачити й «другого».
Він протягнув Фредерікові портсигар, і досі повний, тому що беріг його із святобливістю, сподіваючись повернути. Приятелі просили його заходити. Він почав до них учащати.
Всі відчували взаємну симпатію. Їхня ненависть до уряду була піднесена до рівня беззастережного догмата. Лише один Мартінон пробував захищати Луї-Філіппа. Проти нього висовували всі втерті доводи, що стали звичні в газетах: спорудження укріплень довкола Парижа, вересневі закони[19], Прітчарда, лорда Гізо, — тож Мартінон замовкав, побоюючись когось образити. За сім років навчання в колежі він ні разу не зазнав покарання, а на юридичному факультеті зумів подобатися професорам. Звичайно він ходив у широкому брунатному сюртуці, в гумових калошах; але одного вечора з'явився вичепурений, як на весілля: на ньому була оксамитова жилетка, біла краватка, золотий ланцюжок.
Товариство здивувалося ще більше, коли стало відомо, що він прийшов од пана Дамбреза. Банкір справді купив у батька Мартінона чималу партію лісу; старий відрекомендував йому сина, і Дамбрез запросив обох на обід.
— Багато було трюфелів? — спитав Делор'є. — Чи пригорнув ти його дружину десь у дверях sicut decet?[20]
Далі розмова торкнулася жінок. Пеллерен не припускав, що можуть бути гарні жінки (він оддавав перевагу тигрицям); взагалі людська самиця — створіння нижче в естетичній ієрархії.
— Саме те, що нас приваблює, і принижує її як ідею; я маю на увазі волосся, груди…
— Проте, — заперечив Фредерік, — довге чорне волосся, великі карі очі…
— О! Звісно! — вигукнув Юссоне. — Досить андалусок серед зелених лугів! Щось античне? Слуга покірний! Зрештою — будьмо щирі — така собі лоретка куди втішніша за Венеру Мілоську! Будьмо ж галлами, сто чортів! Живім, коли зможемо, як за Регентства.
Від брюнетки мчімо до блондинки! Яка ваша думка, дядечку Дюссардьє?
Дюссардьє не відповів. Усі напосідали на нього, щоб узнати його смаки.
— Так от, — сказав він, червоніючи, — я хотів би завжди любити одну й ту саму!
Це було сказано так, що на мить запала мовчанка; одних здивувала ця душевна чистота, інші в його словах відкрили те, про що вони, можливо, потай мріяли й самі.
Сенекаль поставив свого кухля з пивом на підвіконня і напутливо заявив, що проституція — тиранія, а шлюб — аморальність, і тому найліпше — здержливість. Делор'є дивився на жінок як на забавку — та й тільки. Панові де Сізі вони навівали всілякі небезпеки.
Вихований під оком побожної бабусі, він вважав товариство цих молодих людей принадним, немов якесь кишло, і повчальним, як Сорбонна. Вони не скупилися на уроки, і він був такий запопадливий, що навіть брався курити, хоч після того його щоразу нудило. Фредерік панькався з ним. Він захоплювався відтінком його краваток, хутром його пальта, особливо черевиками, тонкими, як рукавички, і зухвало зграбними та блискучими; внизу на вулиці на нього завжди чекав екіпаж.
Якось по його від'їзді, — того вечора йшов сніг, — Сенекаль став уболівати за його кучера. Тоді скерував своє красномовство проти жовтих рукавичок, проти Жокей-клубу. Будь-якого робітника він шанує більше, ніж таке панство!
— Я принаймні працюю, я бідняк!
— Та воно й видно, — сказав нарешті Фредерік, втративши терпіння.
За ці слова репетитор затаїв на нього злість.
Але, почувши якось від Режембара, що він трохи знає Сенекаля, Фредерік, бажаючи зробити люб'язність приятелеві Арну, запросив його бувати по суботах, і зустріч була приємна обом патріотам.
Проте вони й різнилися один від одного.
19