Армія створила підрозділи радіотехнічної розвідки для ведення холодної війни. Тисячі військових продовжують служити на Корейському півострові. Вони володіють знаннями з ведення сухопутних боїв зі збройними силами Північної Кореї, під час яких радіорозвідка – визначення розташування танків і військових формувань противника – повинна відігравати центральну роль в операції. Проте дивізія Raiders не надавалася для боротьби з комп’ютерними мережами іракських повстанців, добровільних джихадистів і терористів. Ці парубки не їздили на танках. Вони не організовувалися в загони за правилами військової ієрархії. Ну і, звісно, вони не розмовляли корейською.
Стасіо вирішив, що його підготовка розвідника не придасться в Іраку, американська окупація якого поступово розклеювалася. Армійські втрати нечувано зросли внаслідок успішної кампанії повстанців із мінування доріг. Солдати, що вижили після цих вибухів, поверталися додому без кінцівок або з серйозними черепно-мозковими травмами, від яких фізично й емоційно потерпатимуть решту життя. Підрозділ радіотехнічної розвідки не запобігав цим атакам, насправді до його послуг практично не вдавалися. У жовтні 2004 року один керівник служби радіотехнічної розвідки заявив, що майже 90 % усієї інформації в Іраку було отримано завдяки мережі розвідників та інформаторів, але це не допомогло американцям зменшити кількість вибухів і нападів повстанців.
Стасіо прочитав про повстанців усе, що міг, передусім зосереджуючись на способах їхньої організації – мережі з багатьох незалежних груп людей, які працювали в командах, поза централізованим управлінням. Ця схема організації діаметрально відрізнялася від вертикалі військової бюрократії, в якій накази віддають донизу згори через кілька рівнів командирів. Назагал, методи розвідки, які вивчав Стасіо, повинні були спрацювати. Від нього очікували визначення розташування ворогів за допомогою аналізу електронних сигналів і передбачення їхніх наступних кроків. Однак військова техніка, призначена для цих операцій, була зовсім не пристосована для ведення радіорозвідки в складних міських умовах. Група Raiders використовувала систему перехоплення сигналів, відому під назвою Prophet, – масивну вантажівку з довгою радіоантеною заввишки з вуличний ліхтар на даху. Старшим офіцерам бригади система була до вподоби, бо дозволяла виявити розташування ворогів у межах найближчої зони проведення операції. Це був тактичний пристрій, і вони направляли його туди, де потрібно було зібрати розвіддані.
Проте Prophet був створений для перехоплення радіохвиль і лише на відкритій і відносно рівній місцевості ведення бойових дій. Стасіо знав, що іракські повстанці спілкуються за допомогою стільникових телефонів і електронної пошти, а також розміщують відеозаписи в інтернеті. А пересувалися вони невеликими групами в щільній бетонній забудові Баґдада та інших густонаселених міст країни. У таких умовах користі із системи Prophet було мало. Тож коли Стасіо потрапив до Іраку, він побачив, що загони військової розвідки, які прибули раніше, використовували систему Prophet не для перехоплення радіосигналів, а для перевезення їжі та інших запасів.
Була ще одна причина, чому ветерани любили Prophet, – він їм належав. Вони могли їхати ним куди завгодно і контролювали збір і аналіз розвідданих. Стасіо подумав, що старші офіцери зазвичай не довіряють розумникам, що прилітають зі Штатів, найчастіше із Вашинґтона, а також державним розвідувальним агентствам, таким як ЦРУ і АНБ, які звідси, з поля битви, здавалися громіздкими й незграбними бюрократичними машинами з тлумами програмістів і комп’ютерних диваків, надто далеких від приземлених, тактичних потреб збройних сил у Іраку.