Обама відкинув пропозицію комісії не залучати керівництво АНБ до проведення або супроводу операцій на території Сполучених Штатів. Заклики зробити директором АНБ цивільну особу й затверджувати його кандидатуру в сенаті президент також не почув. Директор АНБ Кіт Александер міг заспокоїтися: більша частина збудованої ним імперії залишилася недоторканною, попри всі випади преси в його бік після викривальних заяв Сноудена. Генерал планував звільнитися в березні. Президент Обама запропонував посаду віце-адміралові Майклові Роджерсу, який мав відповідний досвід для посади директора АНБ і кіберкомандувача. Роджерс керував тоді службою радіотехнічної розвідки ВМС США та кібервоєнними операціями. Як і Александерові, йому вже доводилося сидіти на двох стільцях.
У своїй промові Обама не згадав пропозиції комісії щодо припинення збору експлойтів нульового дня та дискредитації стандартів шифрування. Одна високопоставлена офіційна особа розповідала, що президент попросив проглянути рекомендації та поділитися висновками. Врешті-решт адміністрація зупинилася на ухильному рішенні, дозволяючи розкривати інформацію про вразливості, але залишаючи в таємниці будь-які дані, що можуть мати важливе значення для безпеки держави. Це була велика поступка АНБ, яке могло засекретити всю інформацію про вразливості нульового дня, оголошуючи їх важливими для забезпечення безпеки, і працювати як зазвичай. Нова політика не поклала край дискусії. Обама просто відклав її, і здавалося малоймовірним, що він або його радники запропонують якісь значні зміни.
Практично в усіх питаннях, починаючи від методів ведення операцій і закінчуючи персоналом, Обама вирішив зберегти статус-кво. Авжеж, його апеляція до історичної важливості розвідки під час бойових дій свідчила про бажання захистити АНБ і зберегти його повноваження.
Обама вибрав вдалий час для виступу. 17 січня 1961 року, 33 роки тому, президент Дуайт Ейзенгауер у своїй прощальній промові до нації виступив із застереженням щодо «військово-промислового комплексу», чий «глобальний вплив – економічний, політичний і навіть духовний – відчувається в кожному місті, у кожній урядовій будівлі, у кожному офісі федерального уряду». Ейзенгауер говорив про те, що армія вже майже не нагадує ту, в якій він служив під час Другої світової війни, або ту, якою командували його попередники в Білому домі. «До останнього нашого світового конфлікту в Сполучених Штатах не було оборонної промисловості», – говорив Ейзенгауер, переконуючи громадян «стати на варті проти невиправданого альянсу влади й промисловості, умисного чи неумисного», вважаючи його необхідним бастіоном для захисту від комуністичної тиранії, однак розумів «згубні наслідки» такого союзу, якщо не контролювати «потенціал катастрофічного зростання недоречної сили». «Це злиття величезного військового потенціалу та величезної військової промисловості – новий для Америки досвід», – заявив Ейзенгауер.
Те саме стосується злиття військових організацій із величезною індустрією інтернет-технологій. Іще нещодавно в Сполучених Штатах не було кібервійськової індустрії. Збройні сили не вважали інтернет полем битви. Корпорації не купували захист від шпигунів і хакерів. Зростання потужності та стрімке утворення альянсу між великим військовим комплексом і великим бізнесом відбувалося на очах Барака Обами. Проте, на відміну від Дуайта Ейзенгауера, він не бачив підстав для страху й поганих передчуттів.
Ейзенгауер помер через вісім років після свого пророчого виступу. Він передбачив появу військово-промислового комплексу, але не міг уявити, що одного чудового дня ринкова вартість провідних оборонних підприємств перевищить ВВП багатьох країн світу, а створення зброї, транспортування солдатів і навіть їхнє харчування в зоні бойових дій збройні сили Сполучених Штатів доручать підрядникам. Військово-мережевий комплекс також разюче змінить характер воєнних дій і навіть самого кіберпростору. Що принесе наступне десятиріччя?
Насамперед державна влада не буде домінувати в цій сфері, принаймні не постійно. І це фундаментальне порушення балансу сил від часів Ейзенгауера і свідчення того, що його попередженням знехтували. Уряди держав ухвалюватимуть стратегії та закони, а також контролюватимуть стандарти безпеки, яких банки, комунальні підприємства та інші критично важливі об’єкти інфраструктури повинні дотримуватися (можливо, з порушеннями).