І ці організації створюватимуть кіберармії й учитимуть їх воювати в мережах, які, врешті-решт, інтегруються до військового арсеналу держави. Якщо Китай, Іран або інші ворожі країни будь-коли розпочнуть масштабну атаку на американську електростанцію чи банк, військові дадуть відсіч як у віртуальному, так і в реальному світі. Атаку, яка призведе до поширення паніки, порушення життєдіяльності держави або людських жертв, зустрінуть аналогічною контратакою.
Проте щоденний захист критично важливих об’єктів ляже на плечі корпорацій, які впораються з цим завданням не згірше від держави. Компанія Lockheed Martin і подібні до неї фірми розвинуть бізнес із моніторинґу, аналізу трафіку та створення застосунків для виявлення шкідливих програм і хакерської активності, вдаючись до методів, які ґрунтуватимуться на інформації, зібраній у режимі реального часу у власних глобальних інформаційних мережах, а також у мережах клієнтів. Щось штибу краудсорсингу[13]. Такі компанії, як CrowdStrike і та, що повстала після об’єднання Mandiant і FireEye, будуть не лише розслідувати вторгнення, що відбулися, а й пропонувати клієнтам послуги із захисту мереж від потенційних загроз – так само як охоронні фірми пропонують захищати будинки й офіси від грабіжників.
Військово-мережевий комплекс нагадує свого промислового попередника в тому, що стосується делегування деяких питань національної безпеки. Збройні сили не розробляють озброєння та методи оборони, вони платять за це приватним компаніям, і так було повсякчас від заснування Республіки. Проте саме держава завжди володіла монополією на застосування сили. І ось тут військово-мережевий комплекс круто звертає зі шляху історії. Можливості корпорацій зі збору інформації не поступаються можливостям держави. Компанії розробляють методи виявлення загроз, розшукують уразливості нульового дня, а відтак використовують їх у власних інтересах. Передбачаючи зростання загрозливої влади військово-промислового комплексу, Ейзенгауер не міг припустити, що корпорації колись конкуруватимуть з державою навіть на полі битви.
Ринок дозрів для складних і надійних технологій кібербезпеки. Щоразу, коли стає відомо про масштабний витік даних, як-от викрадення даних дебетових і кредитних карт у компанії Target у 2013 році, яке торкнулося майже третини населення США і заполонило перші шпальти всіх головних ЗМІ країни на декілька тижнів, дедалі більше компаній відчайдушно потребують захисту від потенційних утрат. У 2013 році федеральна влада повідомила понад триста компаній про проникнення в їхні мережі – це величезна кількість, але, вірогідно, аж ніяк не повна. Адже йшлося лише про вторгнення, виявлені державою або компаніями, що займаються комп’ютерною безпекою. Власники критично важливих об’єктів інфраструктури опинились у надзвичайно загрозливій ситуації. У грудні 2013 року міністр енергетики Ернест Моніз заявив, що більшість минулорічних кібератак у Сполучених Штатах була скерована проти енергетичної інфраструктури, до якої входять компанії, що володіють і управляють електромережами, а також видобутком нафти й природного газу. Дотепер хакери намагалися лише проникнути в мережі управління цими об’єктами або ж у комп’ютери, розташовані в офісах корпорацій, яким ці об’єкти належать. Проте, за словами Моніза, «немає жодних сумнівів», що Сполучені Штати зазнають масштабніших атак, які загрожують частковим знеструмленням. «Абсолютно зрозуміло, що, коли йдеться про кібератаки, слова “якщо” вже не існує. Я не хочу, щоб дійшло до виходу з ладу енергомережі. Але це перегони, і ми намагаємось якнайшвидше посилити захист... На нас чекає багато роботи».
Очевидно, держава також бере участь у цих перегонах і вона може дещо зробити для компаній: давати більше конкретної та корисної інформації про те, з якого боку очікувати небезпеки; чинити тиск на провайдерів, аби ті блокували доступ до відомих ворожих джерел; урешті-решт, іти у наступ для відбиття атаки, наближення якої можна спрогнозувати. Не всі із запропонованих рішень вимагають змін у законодавстві. Адміністрація має на це повноваження виконавчої влади. Проте енергетичні компанії, так само як менш важливі для економіки підприємства, і досі покладаються лише на власні сили, стримуючи нападників, які щодня наближаються до брами, загрожуючи пробити стіну захисту. Збільшується кількість мереж, розкиданих географічно, і держава просто не в змозі їх захистити, навіть у тому разі, якби втілила план Александера, інсталюючи сенсори у кожній банківській мережі.
13
Краудсорсинг – передача певних функцій невизначеному колу осіб на підставі публічної оферти (пропозиції укласти договір), коли клієнт стає рівноправним партнером бізнесу.