Мені вже давно бракує захоплених епітетів, щоб описати мою агентку Тіну Бенетт, і це, повірте мені, проблема всіх її клієнтів. Це одна з найчуйніших і найдбайливіших осіб, яких я знаю, і невтомна захисниця письменників та їхніх творів. Це наша друга спільна книжка. Так само як під час роботи над першою, Тіна допомагала мені викарбувати та вдосконалити власні ідеї, а також збагнути, що саме я хочу сказати. Не існує кращого за неї компаньйона для письменника.
Мені страшенно пощастило мати їх обох. Своєму редакторові, Імону Долану, я б довірив власного первістка, хоча, гадаю, я так і вчинив. Це наша друга книжка, і, здається, не потрібно нагадувати про його обдарованість і шляхетність, однак я знову про це згадав. Імон не лише покращив цю книжку своєю майстерною редактурою та неймовірною увагою до деталей. Він допоміг створити структуру моєї історії. Не буде перебільшенням сказати, що без Імона це була б інша книжка – і аж ніяк не краща.
Подяка належить також колегам Тіни та Імона. Свєтлана Кац не пропустила жодної дрібнички, відповідала на всі мої запитання, а якось урятувала мій бекон. А Бен Гімен допомагав мені дотримуватися термінів, з якими доводиться мати справу до і після написання книжки. Я вдячний Марґарет Вімберґер, яка дбайливо відредагувала мій рукопис, виявивши безліч образних «гайок», які слід було «підтягнути», і «складок», які потрібно було випрасувати. Дякую також Ларрі Куперу за супровід видавничої підготовки рукопису аж до публікації.
Саймон Тревін із WME став першим захисником мене й моєї книжки у Лондоні. Він надіслав мою пропозицію Саймонові Торогуду з видавництва Headline Publishing Group, яке з непідробним ентузіазмом поставилося до цього проекту. Я дуже вдячний, що ця книжка дякуючи їм знайшла домівку і що завдяки їхнім зусиллям більше людей зможуть її прочитати.
Я вдячний моїм новим друзям і колегам з фонду «Нова Америка» за підтримку цієї книжки та моїх досліджень і за те інтелектуальне товариство, яке вони створили. Я страшенно щасливий бути його частиною, насамперед тому, що багато років захоплювався роботою вчених «Нової Америки». Особлива вдячність Андресу Мартінесу та Бекі Шафер, які так вміло виправляли й скеровували нашу групу. Бекі та Кірстен Берґи допомагали провести дослідження для деяких важливих розділів цієї книжки, і я дуже вдячний за допомогу. Дякую Пітерові Берґену за його доброту й підтримку моїх досліджень. Тім Маурер організував низку неймовірних обговорень питань кібербезпеки, які поглибили мої переконання. Я вдячний університету Арізони та його ректорові Майклу Кроу за допомогу в дослідженні війни майбутнього. І дякую Енн-Мері Слотер, президентці та генеральній директорці «Нової Америки», за її наставництво, підтримку й ентузіазм.
Я найщасливіший письменник у місті, тому що протягом трьох років моїм редактором у журналі Washingtonian була Деніз Віллс, а ще щасливішим мене робить наша з нею дружба. Вона – редакторка мрії, водночас наставниця й співавторка. Те саме можу сказати про Ноя Шахтмана, який повернув мене у відділ новин Foreign Policy. Ми страшенно веселилися кілька місяців, поки працювали разом, і так вийшло, що наша робота збіглася з найбільшою новиною 2013 року. Прекрасні були часи, Папі.
Дякую своїм колегам з Foreign Policy за щастя щодня приходити на роботу, особливо Йоші Дризену і нашій команді новин. Також дякую Бену Паукеру, Пітерові Скобліку, Мінді Кей Брікер і Девіду Роткопфу за все, що вони зробили, керуючи цим стрімким «кораблем», екіпаж якого невпинно збільшується.
Я завинив особливу вдячність плідним і проникливим репортажам деяких колег-журналістів, чия робота стала джерелом інформації для моїх досліджень, зокрема Сіобану Ґорману і Денні Яадрон з Wall Street Journal; Девіду Сенґеру, Ніколь Перлрот і Джону Маркоффу з New York Times; Еллен Накашіма з Washington Post; Тоні Ромму з Politico; Спенсеру Акерману з Guardian, який раніше вів блог Danger Room на сайті Wired; Кім Зеттер також з Wired, авторці блогу Threat Level; Джозефу Менну з Reuters і Майклові Райлі з Bloomberg Businessweek. Кожен із них зробив переворот у цій сфері.
Дякую моєму другу й улюбленому обідньому компаньйонові Бенові Віттсу, чий блог Lawfare дає важливу поживу для серйозних роздумів на тему національної безпеки. Бен був моїм відданим радником і консультантом упродовж років і щедро ділився ідеями та часом.
Керол Джойнт була джерелом веселощів і сміху, допомоги і мудрості. Вона справжня подруга й класна журналістка, яка навчала та надихала мене. Також дякую Спенсерові Джойнту за те, що дозволяв мені затримуватися допізна, і за його дружбу.
Дейв Сінґлтон залишається для мене найкращим другом, якого лише можна уявити. Важко знайти когось, хто б зміг миритися, а частенько навіть терпіти деякі риси мого характеру. Ми познайомилися близько 15 років тому і тоді не знали, що наша дружба така рідкісна. Тепер знаємо.