Остання з п’яти додаткових бригад, відправлених Бушем на боротьбу з повстанцями в Іраку того місяця, облаштовувалася на позиціях на південному сході від Баґдада. Разом із цими бригадами загальна чисельність додаткових підрозділів становила 30 тисяч осіб. МакКоннелл хотів дати їм нову зброю. Він розповів президентові про деякі можливості ЦРУ, які дозволять команді досвідчених хакерів проникати в телекомунікаційні системи, використовувані іракськими бойовиками для координації атак і мінування шляхів. Після проникнення у ці мережі американські хакери зможуть використати потужне ПЗ для стеження за ворогами й здобуття життєво важливої інформації: наприклад, про командирів окремих терористичних груп та їхні плани. Ця інформація могла допомогти військам вистежувати цілі, визначати місце розташування об’єктів стеження і, ймовірно, перешкоджати ворогові закладати бомби або влаштовувати засідки.
Але хакери також могли маніпулювати повстанцями, контролювати їхні стільникові телефони, надсилати фальшиві текстові повідомлення або робити телефонні дзвінки, які здавалися б справою рук інших повстанців. Хакери могли б збивати повстанців із цілей, ба навіть скеровувати їх у засідки, влаштовані американськими військовими. Якщо б удалося проникнути в комп’ютери повстанців, можна було б з’ясувати, хто завантажує в мережу жахливі відео страт, що стали дешевим і ефективним способом залучення прибічників і залякування іракських громадян. Американські хакери планували встановити шпигунське ПЗ на ворожих комп’ютерах і скопіювати адреси електронної пошти та номери мобільних телефонів, що ними послуговувалися бойовики. Вони могли відстежити кожне слово, набране ворогом на клавіатурі комп’ютера, кожен відвіданий сайт, кожен надісланий електронний лист. Також вони могли розшифрувати паролі, які бойовики використовували для входу на форуми, на яких планували атаки.
МакКоннелл пропонував підривати діяльність повстанців зсередини, використовуючи проти них їхні власні ресурси. Загалом, усі запропоновані заходи здавалися звичайними шпигунськими операціями з тих, що не вимагали дозволу президента. Проте успіх тієї місії цілком залежав від спритності хакерів і використаних ними інструментів, зокрема від комп’ютерних вірусів, які мали стати одним із найінноваційніших і найнепередбачуваніших озброєнь в американському арсеналі. Після встановлення шкідливого програмного забезпечення на комп’ютер завжди є ризик його поширення. Мережеві «хробаки» – це програми, що самовідтворюються, створені для того, щоб проникати в інші комп’ютери, з’єднані мережею із зараженим пристроєм. А віруси, як підказує назва, здатні дуже швидко поширюватися від комп’ютера до комп’ютера. За кілька місяців до вторгнення 2003 року армійське командування відмінило заплановану кібератаку на банківську систему Іраку, не без підстав вважаючи, що шкідливі програми можуть поширитися через іракські комп’ютерні мережі у мережі французьких банків. Через специфіку структури інтернету фінансові системи обох країн були пов’язані. Американські можновладці уявили заголовки передовиць, у яких ішлося про вихід із ладу банкоматів у Франції внаслідок невдалої американської операції.
Ризик супутніх утрат під час використання кіберзброї був значним. А, згідно з планом МакКоннелла, АНБ мусило заразити шкідливим ПЗ не лише телефони і комп’ютери повстанців, а й безліч пристроїв мирних іракців. Для здійснення плану потрібно було повне інформаційне покриття на полі битви, а це означало, що шпигунське ПЗ потрібно поширити максимально, інфікувавши якнайбільше іракських засобів комунікації, бо лише так можна визначити, з ким спілкуються терористи і повстанці. Таке масштабне поширення шкідливого ПЗ було небезпечним іще й тому, що могло інфікувати навіть системи збройних сил США.
Хоча кіберзброя не смертельна в тому ж сенсі, що й традиційна зброя, проте може бути дуже небезпечною і руйнівною, виходячи за межі атакованих цілей. У цьому сенсі кіберзброя подібна до ядерної. Саме тому застосування кіберзброї, як і ядерної, вимагає президентської санкції. МакКоннелл сподівався отримати цей дозвіл під час годинної зустрічі з Бушем і членами Ради національної безпеки. Прохання було дуже важливим і політично чутливим. Півтора року тому, в грудні 2005-го, агентство привселюдно зганьбили за прослуховування американських громадян у телекомунікаційних мережах без судового дозволу. І ось АНБ знову збирається проникати в мережі зв’язку й збирати інформацію, що стосується не лише повстанців, а й десятків мільйонів мирних громадян. Деякі з цих мереж належали приватним компаніям, і АНБ не збиралося просити дозволу в цих компаній на перехоплення даних. Агентство мало намір шпигувати за цілою країною, націливши кіберзброю проти американських громадян. Президент мав знати про це і дозволити такі дії.