Мобільна мережа Іраку стала для розвідки золотою жилою. Після усунення від влади Саддама Гусейна послуги контрактного мобільного зв’язку стали популярним бізнесом. Безпровідний зв’язок був дешевшим за традиційний, тому мобільні телефони набули неабиякого поширення. До вересня 2004 року, лише через 18 місяців після початку американської окупації, АНБ розробило секретну методику, яку американські спецпідрозділи називали «знахідкою», позаяк вона дозволяла визначати місце розташування навіть вимкненого стільникового телефону. Кілька років потому військові підрахували, що ця методика дозволила їм виявити близько тисячі нових цілей, зокрема й багатьох членів іракського підрозділу «Аль-Каїди».
АНБ мало доступ до іноземних телекомунікаційних мереж за угодою з американськими операторами зв’язку. Цим компаніям щедро платили: за словами одного з колишніх керівників, за право доступу агентів до приватних мереж і даних кожна компанія отримувала десятки мільйонів доларів щороку. Деякі компанії операторів зв’язку частково належали іноземним інвесторам. Щоб отримати від федерального уряду ліцензію на роботу в Сполучених Штатах, їм доводилося підписувати контракт, який гарантував американським розвідслужбам безперервний доступ до мереж, що дозволяв реєструвати телефонні дзвінки й записувати розмови. Наприклад, угода, укладена з компанією Level 3 Communications, навіть дозволяла скористатися «рубильником», тобто за наказом американського уряду компанія мусила розірвати всі сеанси зв’язку за допомогою телекомунікаційних кабелів, що йдуть морським дном до США. Це був захисний захід, покликаний блокувати мережу від зараження шкідливим програмним забезпеченням або зупинити передання даних у разі кібератаки.
У деяких випадках інформацію з іноземних мереж зв’язку можна було перехопити навіть з території Сполучених Штатів. Цей спосіб перехоплення даних зазвичай застосовували для аналізу трафіку електронної пошти, велика частина якого проходить кабелями й роутерами, розташованими в США. Якщо АНБ не мало дозволу під’єднатися до лінії зв’язку, воно потай проникало в комунікаційну мережу. У 2005 році у викривальній статті для одного галузевого журналу колишній морський піхотинець, який працював на розвідку за контрактом, зауважив, що мобільний зв’язок і безпровідна технологія передачі даних стали основним методом виходу в інтернет для сотень мільйонів осіб у всьому світі. «Ця тенденція дає силам союзників безпрецедентні можливості, дозволяючи збирати інформацію за допомогою перехоплення пакетів даних у безпровідних мережах, – писав він. – Західні розвідслужби здатні моніторити трафік, установлюючи неавторизовані точки доступу, проводячи цілеспрямоване перехоплення трафіку безпровідних мереж і аналізуючи зібрані дані. Збір інформації за допомогою безпровідних мереж дає унікальну можливість проводити операції в різних країнах без співпраці з місцевою владою».
Переклад: безпровідні телекомунікаційні мережі були мрією шпигунів. І ця мрія втілилася в життя в Іраку.
Стасіо не знав нічого ані про доленосну зустріч в Овальному кабінеті, ані про рішення президента Буша. Проте незабаром він побачить їхні плоди. Завдяки доступу до вхідних і вихідних телекомунікаційних мереж АНБ почало перехоплювати й зберігати інформацію про кожен телефонний дзвінок, про кожне текстове повідомлення або електронний лист, що перетинав кордон країни. Це стало наріжним каменем нової стратегії: збирання всіх даних і виявлення завдяки їм мереж терористів і повстанців.
Телефони ворогів перетворилися на пристрої для стеження. За сигналами з мобільного телефону можна визначити його місце розташування на карті. В Іраку було кілька місць, в яких точна тактична розвідка була такою ж необхідною, як в Таджі – місці дислокації військової бази, до якої належав Стасіо. Головний шлях постачання, шосе Тампа, пролягав через базу й тягнувся на північ у напрямку міста Балада у сунітському трикутнику. Шосе Тампа було найважливішою артерією, яку американські військові використовували для доставки вантажів і палива, тому й становило головну мішень повстанців. Американські солдати прозвали цю дорогу «Алеєю саморобних вибухових пристроїв» (IED).