«Ініціатива оборонної промисловості» (Defense Industrial Base Initiative), як назвали програму передачі розвідданих, спочатку охоплювала 20 компаній, керівників яких збирали у режимному приміщенні в Пентаґоні. Однак протягом року програма охопила вже 30 учасників. Сьогодні їх близько 100. Пентаґон планує додавати до цього секретного клубу, відомого його учасникам як DIB, 250 нових членів щороку.
Влада хоче захистити не лише військових підрядників. Вона розглядає DIB як модель захисту всіх промислових галузей – від телекомунікацій і енергетики до охорони здоров’я та банківської сфери, – будь-якого бізнесу, системи або функції, де використовуються комп’ютерні мережі. Нині це означає – майже все. Ця програма стала першим кроком до союзу влади й промисловості, який щораз міцнішає і розвивається.
Керівники розвідувальних служб, вищі військові чини й навіть президент наголошують, що наслідки чергової масштабної терористичної атаки на американців тьмяніють, якщо порівняти їх із хаосом і панікою, що їх може спричинити рішуча й зловмисна група хакерів. Замість того щоб украсти інформацію з комп’ютера, вони можуть знищити сам комп’ютер, зруйнувати комунікаційні мережі або вимкнути системи управління повітряним рухом. Вони можуть зламати під’єднані до інтернету пристрої, які регулюють постачання струму, і занурити міста у пітьму. Або ж можуть атакувати саму інформацію, знищивши або пошкодивши дані щодо фінансових рахунків, викликавши паніку в країні.
У жовтні 2012 року міністр оборони США Леон Панетта попереджав: «Сполучені Штати стоять на межі “електронного Перл-Гарбору”: атаки, що призведе до фізичних руйнувань і смертей, паралізує й шокує країну, викликавши абсолютно нове розуміння вразливості». За п’ять місяців до того президент Барак Обама написав у газетній передовиці, що війни майбутнього відбуватимуться онлайн, коли «ворог, не здатний зрівнятися військовою міццю на поле битви, шукатиме вразливі місця у наших комп’ютерах». Обама змалював зловісну й, можливо, дещо гіперболізовану картину. Однак його вибір образних засобів віддзеркалює стурбованість державних високопосадовців і бізнесу тим, що кіберпростір, який, здавалося б, несе безмежні надії для країни, водночас є нашим найуразливішим місцем. «Зламування життєво важливих банківських систем може спричинити фінансову кризу, – писав Обама. – Брак питної води або збій у функціонуванні лікарень здатні підірвати національну систему охорони здоров’я. І, як ми бачили під час минулих аварійних вимкнень електростанцій, припинення постачання електроенергії може призвести до зупинки підприємств, обмеження життєдіяльності міст і цілих регіонів». Директор ФБР Джеймс Комі заявляв, що загроза кібератак і зростання кіберзлочинності (зокрема шпигунства та фінансового шахрайства) стануть найбільшими загрозами національній безпеці в наступному десятилітті. Протягом останніх двох років можливість руйнівних кібератак очолила перелік «глобальних загроз», складений усіма сімнадцятьма американськими службами розвідки для звіту перед Конгресом. Для уряду США захист кіберпростору став головним пріоритетом національної безпеки, адже онлайн-атаки можуть мати згубні офлайнові наслідки.
Однак уряд не каже всієї правди. Можновладці квапляться змалювати країну жертвою, що потерпає від постійних підступів невидимих ворогів. Однак військові та розвідувальні органи США, часто у співпраці з американськими корпораціями, є одними з найагресивніших бійців у кіберпросторі. Сполучені Штати – одна з кількох країн, державна політика яких трактує кіберпростір як поле битви й має всі можливості вчинити це. Понад десятиліття кібершпіонаж був найефективнішим методом збору інформації про ворогів країни – за кордоном і вдома. Агресивні дії, до яких вдаються у кіберпросторі Сполучені Штати, докорінно змінюють інтернет, і не завжди на краще. А завзяті спроби захисту кіберпростору, до яких вдається уряд у співпраці з корпораціями, робить всесвітню мережу вразливішою.