Сполучені Штати швидко нарощують свої можливості для домінування у кіберпросторі. У 2014 році уряд витратив понад $13 млрд на програми кібербезпеки – здебільшого на захист комп’ютерів і мереж у державних установах, а також для обміну з приватними компаніями інформацією про загрози, отриманою під час розвідувальних операцій. Зауважу, що того ж року витрати на боротьбу зі зміною клімату, яку президент Обама назвав «сучасною глобальною загрозою», становили $11,6 млрд. Протягом наступних п’яти років лише Міністерство оборони планувало витратити $26 млрд на технології кібернетичного захисту й нападу. Інформація про те, скільки коштів Сполучені Штати планують витрачати на операції наступу, – засекречена. Однак межа між обороною та нападом у кіберпросторі вкрай розмита й мінлива. Інфраструктуру, створену для захисту мереж, можна використати для атак. Зі стратегічних і цинічних міркувань офіційні особи воліють говорити публічно лише про оборону: значно легше отримати кошти та політичну підтримку на відбиття агресії, ніж на створення кіберармії для проведення атак і шпигунської активності за кордоном. Однак саме цим і займаються США, витрачаючи на операції наступу чималу частину мільярдів, наданих на «оборону».
Бізнес у сфері кібербезпеки процвітає. Компанії та приватні особи в усьому світі витрачають близько $67 млрд на рік на захист своїх комп’ютерів і мереж. Чимало експертів, що працюють у цій сфері, навчилися свого ремесла у військових або розвідувальних організаціях. Справді, Пентаґон став навчальною базою для приватних кіберцерберів, які можуть подвоїти або навіть потроїти свої прибутки, перейшовши на роботу в приватну компанію зі сфери безпеки. Оборонні підрядники, які опинялися під прицілом кібершпигунів, почали надавати експертні послуги із захисту мереж і ведення війни в них клієнтам, зокрема енергетичним підприємствам і банкам – тим самим компаніям, захистом яких так занепокоєна влада.
Боротьба за контроль у кіберпросторі визначає стратегію американської нацбезпеки у XXI столітті. Однак відповідь на кіберзагрози може змінити кіберпростір більше, ніж зміни, викликані цими загрозами. Рішення, які нині ухвалюють представники влади та бізнесу, матимуть серйозні наслідки не лише для американців, а й для людей у всьому світі, об’єднаних довірою до широкого, вільного і часто важкого для опису простору, який не є загальнодоступним, але й не належить одній корпорації або уряду. Існування загроз у кіберпросторі – незаперечний факт. Подолання цих загроз – непроста й зазвичай ризикована справа, однак ми всі у ній зацікавлені.
Частина I
1. Перша кібернетична війна
Боб Стасіо ніколи не планував ставати кіберсолдатом. Після закінчення школи Стасіо вступив до Університету Буффало, де навчався за програмою підготовки офіцерів резерву. Він спеціалізувався у фізико-математичних науках, вивчав головоломні теорії квантової механіки й диференціальних рівнянь. Університет, зацікавлений у випуску студентів, що спеціалізуються в точних науках, дозволив нехтувати певними складовими навчальної програми, наприклад, вивченням англійської мови. Протягом усього навчання Стасіо не написав жодного твору.
У 2004 році 22-річний Стасіо прибув до Форт-Льюїса (штат Вашинґтон). Штабний офіцер розвідки мигцем поглянув на резюме молодшого лейтенанта, зауважив, що той має серйозну підготовку з математики та фізики, і сказав: «Служитимеш в роті радіотехнічної розвідки (SIGINT)». Радіотехнічна розвідка займається перехопленням і аналізом сигналів електронних засобів зв’язку. Як у всіх інших галузях розвідки, тут йдеться про поєднання науки і мистецтва, хоча головний акцент зроблено таки на науці. Штабний офіцер розвідки працював у АНБ і зрозумів, що знання Стасіо з фізики виявляться вельми корисними, оскільки велика частина роботи в радіотехнічній розвідці пов’язана з прийомом радіосигналів, оптико-волоконним зв’язком та інтернет-пакетами.
Військова підготовка Стасіо в коледжі полягала в навчанні використовувати гвинтівку й керувати загоном. Протягом шести місяців він вивчав основи збирання й аналізу розвідданих у школі армійської розвідки в Форт-Хуачука (штат Арізона). Після прибуття до Форт-Льюїса Стасіо скерували в загін Stryker – механізовану бригаду швидкого реагування, створену для швидкого – протягом кількох днів – розгортання сил і вступу в бій. Завдання Стасіо полягало у визначенні місця розташування противника на полі бою за допомогою стеження за телекомунікаційними сигналами. Також він мав передбачати наміри ворога, перехоплюючи накази ворожого командування або прослуховуючи запити командирів загонів, які перебували в тилу, на нанесення авіаударів. Було заплановано, що Стасіо приєднається до четвертої бригади другої стрілецької дивізії Raiders, яку мали відрядити до Іраку, і працюватиме разом із командою лінгвістів, що було дуже важливо, позаяк Стасіо не знав арабської. Однак, зустрівшись із цими лінгвістами, Стасіо занепокоївся: майже всі вони розмовляли лише англійською і корейською.