Потім на допомогу сторонам прийшли ще одна радянська (325 танків) та одна німецька (143 танки) танкові дивізії.
Тож загалом у битві брали участь більш ніж 3 000 радянських та понад 700 німецьких танків і САУ. У Битві під Прохоровкою сили сторін були майже утричі менші.
У чому ж причина того, що танкова битва на Західній Україні залишилася майже непоміченою радянською історіографією?
Ще увечері 22 червня 1941 р. війська радянського Південно-Західного фронту отримали завдання оточити та знищити німецьке угрупування у районі Володимира-Волинського та Дубна, а вже 24 червня зайняти район польського міста Люблін. Координувати дії фронту особисто прибув начальник Генштабу Георгій Жуков.
Проте радянські танкові з’єднання вступили у бій розрізнено, й їхні контратаки захлинулися. Війська не отримали підкріплення та потрапили в оточення. 29 червня командування віддало наказ на відхід практично знекровлених механізованих корпусів. Наступного дня розпочався загальний відступ, який більше нагадував утечу.
Загалом з радянського боку було знищено понад 2 500 танків. Надзвичайно великими були також небойові втрати техніки. В окремих частинах вони сягали 40–80 %! Німецькі втрати були значно скромнішими — усього 260 бойових машин. Причому переважна частина цих танків та САУ після ремонту знову повернулися у стрій.
Жодної з поставлених цілей радянські сили у цій битві не досягли. Незважаючи на кількісну перевагу, вони відкотилися назад до лінії давнього радянсько-польського кордону. Вже за кілька днів німецькі війська прорвали нашвидкуруч організовану там лінію оборони і 10 липня вступили до Житомира.
Покинуті радянські танки 67-го танкового полку 34-ї танкової дивізії, район Дубна, червень 1941 р.
Радянська пропаганда стверджувала, нібито на початку війни Вермахт за кількістю та якістю танків значно переважав Червону армію (докладніше про це — у міфі 11). Через це багато хто й досі вірить, що погано озброєні радянські бійці зупиняли армади німецьких танків зв’язками гранат або ж просто пляшками з запальною сумішшю. Вписати у цю картину велику танкову битву червня 1941 року було складно. Так само складно було пояснити, чому ця битва закінчилася такою ганебною поразкою, якщо нею керував сам майбутній «Маршал Перемоги» Жуков.
Ось чому танковій битві у районі Дубна, Луцька та Бродів не знайшлося належного місця в офіційній радянській історії війни.
Міф 15. Дніпрогес у Запоріжжі, Хрещатик та Успенський собор у Києві підірвали нацисти
За наказом німецького командування військові частини пограбували, підірвали і зруйнували найдавніший пам’ятник культури — Києво-Печерську лавру.
Суть міфу
Дніпрогес у Запоріжжі, Хрещатик та Успенський собор у Києві підірвали «німецькі варвари».
Факти стисло
Дніпрогес підірвали співробітники НКВД з метою завадити швидкому наступу Вермахту. Наслідком цього стали величезні жертви серед мирного населення та радянських військ. Мінування Хрещатика, Успенського собору Печерської лаври та центральних кварталів Києва також організували радянські спецслужби.
Факти докладніше
Радянські спецслужби проводили масове мінування міст, які здавали німцям. А потім підривали їх, аби за будь-яку ціну завдати ворогу максимальної шкоди у відповідності із «тактикою випаленої землі», проголошеною Сталіним 3 липня 1941 року.
У промові Сталін закликав знищувати все цінне, що неможливо було вивезти з територій, які опинилися під загрозою ворожої окупації. Також він закликав до організації активної диверсійної діяльності на окупованих територіях:
Гребля Дніпрогесу, зруйнована підрозділами НКВД у серпні 1941 р.
«У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони, кінні та піші, створювати диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої армії, для розпалювання партизанської війни скрізь і всюди, для підриву мостів, доріг, псування телефонного і телеграфного зв’язку, підпалів лісів, складів, обозів. У захопленихрайонах створювати нестерпні умови для ворога і всіх його посіпак, переслідуватиі знищувати їх на кожному кроці, зривати всі їхні заходи».