У Генерал-губернаторстві у 1939–1941 роках нацистська влада ставилася до українців досить лояльно. Їм надавали доступ до адміністративної служби, дозволяли організовувати школи, видавництва, випускати пресу, створювати господарські кооперативи та мережу так званих «допомогових комітетів». Гарантували українцям також і релігійну свободу.
Проте у 1941 році ситуація змінилася.
Після нападу Райху на СРСР Сталін запровадив «тактику випаленої землі». У відповідності до наказу Сталіна, вже від перших днів липня 1941 року розпочалося знищення врожаю в селах та запасів продуктів харчування у містах. По суті містян радянська влада покинула напризволяще, без жодних засобів для виживання.
Перед нападом на СРСР, у березні — травні 1941 року, керівництво Третього Райху ухвалює рішення про низку заходів, відомих як «План голоду». Ці заходи передбачали масову реквізицію продуктів на окупованих територіях СРСР та вивезення продуктів до Німеччини та Західної Європи, що мало призвести до нового спланованого голоду в окупованих містах України. «План голоду» передбачав виморити на смерть 20–30 мільйонів «зайвого населення» на окупованих територіях СРСР.
Іншими словами, накази Сталіна наклалися на плани Гітлера. У грудні 1941 — березні 1942 року це призвело до масового голоду і смерті мільйонів мирних громадян та військовополонених.
Заради справедливості треба сказати, що відповідальність за цей геноцид лягає хоча різною мірою, але на обидва тоталітарні режими: і нацистський, і комуністичний.
Міф 20. Комуністична партія — керівна сила, творець Великої Перемоги
Знайшлися в світі сили, які розтрощили фашизм. Вирішальну роль у розгромі цього найлютішого ворога людства зіграв радянський народ, його славна героїчна армія, які були керовані ленінською партією комуністів.
Суть міфу
Усі здобутки народу та армії СРСР часів війни вважаються результатом нездоланної міцності та переваги комуністичного режиму. Громадяни одностайно захищали саме радянський устрій та демонстрували монолітну єдність із партією більшовиків.
Факти стисло
Із розгортанням катастрофічного німецького нападу значна частина радянських громадян вважала, що комуністичний режим зазнає краху. Правління комуністів тривало лише двадцять років і показало свою жорстокість, нелюдську сутність, а водночас — економічну неспроможність. Половина членів Компартії України, що лишилися на окупованій території, зреклися своєї ідеології. Значна частина людей лишилися байдужими до зміни влади, інші — вступали до лав руху Опору, а ще дехто — вдавався до колаборації з окупаційним режимом.
Факти докладніше
Радянське суспільство влітку 1941 року було дезорієнтовано пропагандою, деморалізовано і розділено різним ставленням як до радянської влади, так і до німців.
Розворот зовнішньої політики комуністичної держави на 180 градусів у 1939 році, коли «німецькі фашисти» у радянській пресі із ворогів перетворилися на друзів, виявився цілковитою несподіванкою для радянських громадян. СРСР майже два роки був партнером Німеччини, попри очевидний «ідеологічний конфлікт». Невід’ємною складовою нацистської ідеології залишався антикомунізм. Попри це, імперські амбіції СРСР дозволили вступити у союз із гітлерівським режимом і проголосити його «дружнім». Тож для громадян напад Райху виявився новою несподіванкою і шоком.
Інша частина радянського суспільства за конформістською поведінкою ховала опозиційність до комуністичного режиму: під час Голодомору 1932–1933 років та Великого терору 1937–1938 років комуністичний режим унаочнив свою злочинну сутність та економічну неефективність у Наддніпрянській Україні. На анексованих у вересні 1939 року Галичині та Волині радянізація також призвела до незадоволення новою владою широких верств населення і до посилення антикомуністичного визвольного руху.