Факти докладніше
Витоки міфу лежать у хибному розумінні періоду співпраці ОУН з нацистською Німеччиною в 1930-х — на початку 1940-х років.
ОУН стала співпрацювати з Німеччиною з геополітичних міркувань: Німеччина була традиційним супротивником Польщі.
Ще Українська військова організація (УВО) мала контакти з розвідкою демократичної Веймарської Республіки у 1920-ті роки. З приходом до влади нацистів Німеччина стала найбільшою країною на Європейському континенті (окрім СРСР), яка найактивніше прагнула перебудувати Версальський устрій. Це збігалося з намірами оунівців, оскільки країни-переможниці Першої світової війни не знайшли місця на карті для незалежної України. Німеччина розглядалася українськими націоналістами як ситуативний союзник.
Варто зазначити, що відносини ОУН із Німеччиною не були безхмарними. Після підписання польсько-німецького договору про ненапад у 1934 році провідник ОУН Євген Коновалець переїхав з Берліна до Швейцарії. У тому ж році Німеччина видала Польщі провідного оунівця Миколу Лебедя, що переховувався там після замаху ОУН на польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. Врешті-решт, всупереч очікуванням націоналістів, Гітлер погодився на угорську окупацію Закарпаття та радянську окупацію Західної України. Тож Німеччину гостро критикували на шпальтах підпільних українських видань, наприклад, журналу «Розбудова Нації». Набагато кращими були відносини ОУН із Литвою, що теж ворогувала із Польщею.
Втім, Німеччина залишалася єдиною реальною силою, здатною кинути виклик і Польщі, і СРСР, тому і після розколу ОУН бандерівці та мельниківці й надалі співпрацювали з німцями.
Степан Бандера — провідник ОУН (революційної)
ОУН(б) через контакти з Абвером і окремими генералами-симпатиками українського визвольного руху налагодила військову підготовку членів організації. В обмін на розвідувальну інформацію націоналісти мали змогу проходити вишколи при воєнізованій охороні заводів, у робітничих командах і поліцейських школах в німецькій зоні окупації Польщі. До того ж організація створила мережу незалежних від німців військових курсів, які відвідували всі її члени аж до Степана Бандери включно.
У лютому 1941 року Бандера досягнув усної домовленості з начальником Абверу адміралом Канарісом і командувачем сухопутних військ Вермахту фон Браухічем щодо створення українського легіону. З-поміж членів ОУН сформували два батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд». Вони мали виконувати розвідувально-диверсійні завдання. Та після початку війни функції «Нахтіґалю» звелися до охорони комунікацій, а «Роланд» участі в бойових діях узагалі не взяв.
До слова, «Нахтіґалем» з українського боку командував Роман Шухевич. Однак під час формування батальйону його бійці відмовилися принести присягу Німеччині, а поклялися на вірність лише Україні (докладніше про це читайте у міфі 26).
У той час як радянська пропаганда називала націоналістів агентами фашизму, підлеглі доктора Ґеббельса звинувачували ОУН у роботі на більшовиків
У серпні 1941 року нацисти переформували «Нахтіґаль» і «Роланд» після початку репресій проти націоналістів за проголошення Акта відновлення Української Держави. З частини особового складу батальйонів німці створили 201-й поліцейський батальйон, який протягом березня — грудня 1942 року займався охороною німецьких опорних пунктів та протидією радянським партизанам у Білорусі. На відміну від «Нахтіґалю» і «Роланду», створення 201-го батальйону не узгоджувалося з ОУН(б), а українські бійці пішли туди служити, щоб уникнути арешту.
1 грудня 1942 року вояки батальйону відмовилися продовжувати службу. Тоді німці це з’єднання розпустили, а офіцерів заарештували.
Юліан Ковальський — ветеран «Нахтіґалю» і перший начальник штабу УПА. Загинув у бою з нацистами
Настрої і наміри батальйонців красномовно передає куплет з їхньої пісні: