— Я думаю, — сказав князь, усміхаючись, — що якби вас послали замість нашого милого Вінценгероде, ви б узяли приступом згоду пруського короля. Ви такі красномовні. Ви дасте мені чаю?
— Зараз. A propos, — додала вона, знову заспокоюючись, — сьогодні в мене двоє дуже інтересних людей, le vicomte de Mortemart, il est allié aux Montmorency par les Rohans[10] одна з кращих фамілій Франції. Це один з гарних емігрантів, із справжніх. І потім l'abbé Morio[11], ви знаєте цей глибокий розум? Його приймав государ. Ви знаєте?
— А! Я дуже радий буду, — сказав князь. — Скажіть, — додав він так, наче щойно згадавши щось, і особливо недбало, тимчасом як те, про що він питав, було головною метою його відвідин, — правда, що l'impératrice-mère[12] бажає призначення барона Функе першим секретарем до Відня? C'est un pauvre sire, ce baron, à ce qu'il paraît[13]. — Князь Василь бажав улаштувати сина на те місце, яке через імператрицю Марію Федорівну намагалися дати баронові.
Анна Павлівна майже заплющила очі на знак того, що ні вона, ні хто інший не можуть судити про те, що бажане чи подобається імператриці.
— Monsieur le baron de Funne a été recommandé à l'impé-ratrice-mère par sa soeur[14], — тільки сказала вона сумним, сухим тоном. У той час, як Анна Павлівна назвала імператрицю, обличчя її раптом показало глибокий і щирий вираз відданості й пошани, поєднаний із смутком, що з нею бувало кожного разу, коли вона в розмові згадувала про свою високу покровительку. Вона сказала, що її величність зволила виявити до барона Функе beaucoup d'estime[15], і знову погляд її пойнявся смутком.
Князь байдуже замовк. Анна Павлівна, з властивою їй придворною і жіночою спритністю і швидкістю такту, захотіла і дати щигля князеві за те, що він насмілився так висловитися про особу, рекомендовану імператриці, і разом з тим утішити його.
— Mais à propos de votre famille[16], — сказала вона, — чи знаєте ви, що вашою дочкою відтоді, як вона виїжджає, fait les délices de tout le monde. On la trouve belle, comme le jour[17].
Князь нахилився на знак пошани і вдячності.
— Я часто думаю, — говорила далі Анна Павлівна по хвилинній мовчанці, подаючись до князя і приязно усміхаючись до нього, неначе даючи зрозуміти цим, що політичні і світські розмови кінчилися і тепер починається задушевна, — я часто думаю, як іноді несправедливо розподіляється щастя життя. За що вам доля дала двох таких гарних дітей (за винятком Анатоля, вашого молодшого, я його не люблю, — вставила вона безапеляційно, звівши брови) — таких чудових дітей? А ви, далебі, менше за всіх ціните їх, і тому їх не варті.
І вона усміхнулася своєю екзальтованою усмішкою.
— Que voulez-vous? Lafater aurait dit que je n'ai pas la bosse de la paternité[18], — сказав князь.
— Облиште жарти. Я хотіла серйозно поговорити з вами. Знаєте, я незадоволена вашим меншим сином. Між нами кажучи (обличчя її прибрало журного виразу), про нього говорили в її величності і жаліють вас…
Князь не відповідав, але вона мовчки, значущо дивлячись на нього, чекала відповіді. Князь Василь скривився.
— Що ж мені робити? — сказав він нарешті. — Ви знаєте, я зробив для їх виховання все, що може батько, і обидва вийшли des imbéciles[19]. Іполит принаймні безтурботний дурень, а Анатоль — турботний. Ось одна різниця, — сказав він, усміхаючись більш неприродно й жвавіше, ніж звичайно, і при цьому особливо різко виказуючи в усталених біля його рота зморшках щось несподівано-грубе й неприємне.
— І нащо народжуються діти в таких людей, як ви? Якби ви не були батьком, я б нічого не могла закинути вам, — сказала Анна Павлівна, задумливо зводячи очі.
— Je suis votre[20] вірний раб, et à vous seule je puis l'avouer. Мої діти — ce sont les entraves de mon existence [21]. Це мій хрест. Я так собі пояснюю. Que voulez-vous?..[22] — Він помовчав, виявляючи жестом свою покірність жорстокій долі.
Анна Павлівна замислилась.
— Ви ніколи не думали про те, щоб одружити вашого блудного сина Анатоля. Кажуть, — сказала вона, — що старі дівиці ont la manie des mariages[23]. Я ще не почуваю за собою цього уподобання, але в мене є одна petite personne[24], дуже нещаслива з батьком, une parente à nous, une princesse[25] Волконська. — Князь Василь не відповів, хоча з властивою світським людям кмітливістю й пам'яттю показав рухом голови, що він узяв до уваги ці відомості.