Толстой Л.
Війна і мир. Томи 3-4
Том третій
Частина перша
I
З кінця 1811 року почалося посилене озброєння і зосередження сил західної Європи, і в 1812 році сили ці — мільйони людей (враховуючи тих, що перевозили й годували армію), рушили з Заходу на Схід, до кордонів Росії, до яких цілком так само з 1811 року стягалися сили Росії. Дванадцятого червня сили західної Європи перейшли кордони Росії, і почалася війна, тобто сталася суперечна людському розумові і всій людській природі подія. Мільйони людей учиняли одне проти одного таку величезну кількість злодіянь, обманів, зрад, крадіжок, підробок та випуску фальшивих асигнацій, грабунків, підпалів та вбивств, якої за цілі віки не збере літопис усіх судів світу, і всі ці злодіяння люди, що чинили їх, в той період не вважали за злочини.
Що викликало цю незвичайну подію? Які були причини її? Історики з наївною впевненістю кажуть, що причинами цієї події були: кривда, заподіяна герцогові Ольденбурзькому, недотримання континентальної системи, властолюбство Наполеона, твердість Олександра, помилки дипломатів і т. ін.
Отже, досить було Меттерніху, Румянцеву чи Талейрану, між виходом і раутом, добре взятися і написати вправніше папірця, або Наполеону написати до Олександра: Monsieur, mon frèere, je consens à rendre le duché au due d’Oldenbourg[1], і війни б не було.
Зрозуміло, так дивились на справу сучасники. Зрозуміло, Наполеону здавалося, що причиною війни були інтриги Англії (як він і казав це на острові св. Єлени); зрозуміло, членам англійської палати здавалося, що причиною війни було властолюбство Наполеона; принцеві Ольденбурзькому здавалося, що причиною війни було вчинене проти нього насильство; купцям здавалося, що причиною війни була континентальна система, яка розоряла Європу; старим солдатам і генералам здавалося, що головною причиною була необхідність використати їх у битві; легітимістам того часу — що конче треба було відновити les bons principes[2], а дипломатам того часу — що все сталося тому, що союз Росії з Австрією в 1809 році не був достатньо вміло прихований від Наполеона, і що незграбно був написаний memorandum за № 178. Зрозуміло, ці і ще незчисленна, нескінченна кількість причин, кількість яких залежить від незчисленних відмінностей точок зору, поставали перед сучасниками; але для нас — нащадків, які споглядають в усьому її об’ємі величезність тієї події і вникають у її простий і страшний зміст, причини ці здаються недостатніми. Для нас незрозуміло, щоб мільйони людей-християн убивали й мучили одне одного, тому що Наполеон був властолюбний, Олександр твердий, політика Англії хитра і герцог Ольденбурзький скривджений. Не можна зрозуміти, який зв’язок мають ці обставини з самим фактом убивства і насильства; чому внаслідок того, що герцога скривджено, тисячі людей з другого краю Європи убивали й розоряли людей Смоленської та Московської губерній і гинули від їхніх рук.
Перед нами — нащадками, не істориками, не захопленими процесом дослідження і тому з незатемненим здоровим глуздом споглядаючими подію, причини її постають у незчисленній кількості. Чим більше ми заглиблюємось у шукання причин, тим більше нам їх відкривається, і кожна окремо взята причина чи цілий ряд причин здаються нам однаково правдивими самі собою, і однаково неправдивими своєю мізерністю в порівнянні з величезністю події, і однаково неправдивими своєю неспроможністю як сили, що могла б (без участі всіх інших одночасно діючих причин) викликати подію, яка сталася. Такою самою причиною, як відмова Наполеона одвести свої війська за Віслу й віддати назад герцогство Ольденбурзьке, здається нам і бажання чи небажання першого французького капрала стати на другоразову службу: бо якби він не захотів іти на службу і якби не захотів другий і третій і тисячний капрал і солдат, настільки менше людей було б у війську Наполеона, і війни не могло б бути.
Якби Наполеон не образився вимогою відступити за Віслу і не наказав наступати військам, не було б війни; але якби всі сержанти не побажали стати на другоразову службу, теж війни не могло б бути. Також не могло б бути війни, якби не було інтриг Англії, якби не було принца Ольденбурзького і почуття образи в Олександра, і не було самодержавної влади в Росії, і не було французької революції та диктаторства й імперії, що прийшли слідом за нею, і всього того, що викликало французьку революцію, і так далі. Без однієї з цих причин нічого не могло б бути. Виходить, причини ці всі — мільярди причин — збіглися для того, щоб викликати те, що було. І, отже, ніщо не було виключною причиною події, а подія повинна була статися тільки тому, що вона повинна була статися. Повинні були мільйони людей, зрікшись своїх людських почуттів і свого розуму, йти на Схід із Заходу і вбивати таких, як самі, так само, як кілька століть тому із Сходу на Захід ішли натовпи людей, вбиваючи таких, як самі.