- Який план? Вони були разом досить довго для того, аби Голден почув в її голосі ледь прихований страх. Капітан зробив паузу, двічі глибоко вдихнув і відповів: - Я з Амосом спробую виштовхати її зі стулок вантажного люку. Потримаєш їх відкритими.
- Прийнято, - погодилась старпом і почала підніматися нагору.
Амос подивився допитливо:
- Отже, капітане, як ми цеє «виштовхнемо» через стулки?
- Ну, я думав що ми розстріляємо його до ноги, а рештки випалимо вогнеметом. Тож нам краще озброїтися.
Механік кивнув:
- Холєра, я почуваюсь мов вже викинув це лайно.
Джим не був клаустрофобом.
Ніхто з тих, хто обрав професію довгих космічних перельотів не був. Навіть якщо особа якимось чином прослизала повз психологічні тести і симуляції, одної подорожі було, зазвичай, вистачає аби відсіяти тих хто здатен витримувати довгі проміжки часу у обмеженому просторі від знавіснілих, яких доводилося тримати всю дорогу під заспокійливим.
Молодшим лейтенантом Голден проводив дні у розвідувальних корабликах настільки маленьких що не можна було зігнутися аби п’яту почухати. Він повзав між зовнішніми і внутрішніми корпусами бойових кораблів. Одного разу він провів двадцять один день прив’язаним до проти перевантажувального крісла під час подорожі під високим прискоренням від Місяця до Сатурну. Йому ніколи не снили кошмари як його ховають живцем чи розчавлюють.
Вперше за півтора десятиріччя майже безперервних польотів у космосі, корабель видався йому замалим. Не затісним, але жахливо стиснутим. Він почувався у пастці, немов тварина в сильцях.
Менш ніж за двадцять метрів від місця де він стояв, у його вантажному відсіку знаходився хтось інфікований протомолекулою. І йому нікуди було втекти звідси.
Вдягання бойового костюму не допомогло прибрати це почуття.
Першим треба було влізти в те що люди називають презервативом для всього тіла. Це був чорний, товстий комбінезон виготовлений з багатьох шарів кевлару, гуми, протиударного гелю і мережі сенсорів, що стежили за ушкодженнями і життєвими параметрами. На це натягався трохи вільніший скафандр з власними шарами само відновлювального гелю що мав миттєво лагодити порізи чи дірки від куль. І нарешті плити броні, які були здатні відбити швидку кулю чи поглинути енергію лазера шляхом випарування зовнішнього покриття.
Ґолдену це було мов сам себе впихав у смертельну пастку.
Але навіть з усіма цими шарами і вагою, воно не так лякало як силова броня, яку вдягала розвідка морської піхоти. Моряки називали його ходячою труною. Мова була про те що якщо знаходилася штука, достатньо потужна аби пробити броню то вона перетворювала морпіха всередині на рідину, тож його можна було навіть не відкривати. Звісно, гіпербола. Та сама думка що доведеться увійти на вантажну палубу влізши у щось, що навіть не може самостійно, без електричного подовжувача рухатися лякала його до усирачки. А якщо батареї помруть?
Звісно, добрячий костюм з підсиленими м’язами став би у нагоді, якщо треба викинути з корабля монстра.
- Це треба на інше місце, - озвався Амос, вказуючи на Джимове стегно.
- Дідько, - вилаявся той. Бертон був правий. Він так заглибився в думки, що переплутав кріплення стегнових пластин, - пробач. Мені було непросто тримати концентрацію.
- До всирачки.., - сказав механік киваючи.
- Ну, я б не сказав що..
- А тобі й не треба. Я. Я до всирачки наляканий перспективами прогулянки вантажною палубою до тієї штуки. І це ще я з близька не бачив як Ерос перетворився на болото. Тож ага, я перепудився. Поряд з тобою, Джиме.
Це вперше на капітанові пам’яті Амос назвав його по імені. Голден кивнув йому поправляючи броню на стегні.
- Еге ж. Я щойно налетів на Алекса за те, що він не досить переляканий.
Бертон вже закінчив з бронею і тепер дістав з шафи свій улюблений автоматичний дробовик.
- Внатурі?
- Факт. Він пошуткував і я злякавшись до смерті крикнув на нього, і погрожував звільнити.
- А ти можеш? – перепитав здоровань, - він типу наш єдиний пілот.
- Ні, Амосе. Я не можу витурити з корабля Алекса, як не можу витурити з корабля тебе або Наомі. Ми навіть не мінімальний екіпаж. Ми те що є, коли немає мінімального.
- Турбуєшся що Наомі посварився? – питав далі Амос. Тон був легким, але слова били мов молот. Джим відчув як з нього виходить повітря і мусів знову на хвилину сконцентруватися на диханні.
- Ні, - відповів він, - тобто так, звісно я турбуюсь. Але це не те що мене прямо зараз лякає.
Капітан підхопив свою штурмову гвинтівку, огледів її потім поклав її назад у шафу і натомість дістав важкий, безвідбійний пістолет. Автономні ракети, якими він був споряджений, не передадуть капітанові прискорення, штовхнувши метелятися по відсіку, якщо вогонь вестиметься при відсутності тяжіння.