- Можливо, - відповів Джим, - як би ти наблизився до цього? Я майже вважаю що нам треба просто підійти, узяти цю штуку і викинути у космос. Та маю серйозні перестороги щодо дотику до цього.
- Ага. Я б не хотів тоді вертати назад наші скафандри разом з нами всередині, - погодився Амос.
Голден раптово згадав, як повертаючись після гри на вулиці він мав повністю роздягнутися у сінях перед тим як мати Тамара дозволяла увійти в хату. Наразі все те саме, тільки трохи прохолодніше.
- Мені раптом захотілося мати справді довгу тичку, - погодився він, оглядаючи вантаж у сподіванні відшукати щось придатне.
- Ммм, кепе? – озвався Амос, - воно на нас дивиться.
Джим розвернувся і побачив що чоловік мав рацію. Істота не ворухнула нічим окрім голови, та безпомилково впиріщилась в них своїми жаскими, підсвіченими з середини блакиттю очима.
- Ну добре, - сказав капітан, - воно не спить.
- Знаєш, якби я міг відірвати його від переборки парою пострілів а Алекс піддав газу, то воно б випало прямо через люк назовні прямо у викидний шлейф. Він би тепло зустрів його.
- Давай подумаємо про.. – перед тим як Джим встиг докінчити фразу, кімната замиготіла декількома пострілами амосового дробовика. Монстр отримав декілька влучань і шматком, що обертався поплив до дверей.
- Алексе, просто … - вимовив Амос.
Монстр розмився у русі. Викинув одну руку до переборки, кінцівка, здавалося, подовжилася аби дістати до неї, а потім смикнув досить сильно аби скрутити сталеві пластини. Істота махнула до гори відсіку так швидко, що коли вдарила по контейнеру за яким ховався Джим, то магнітні підошви втратили контакт. Здалося що відсік закрутився від удару, який штовхнув Голдена. Контейнер прямо позаду нього, відповідно, отримав прискорення. Капітан увігнався в переборку за секунду до того як контейнер зробив те саме. Магнітна палета зловила нову стіну, підім’явши собою голденову ногу.
Щось у нього в коліні не так повернулося і на секунду біль зафарбував світ у червоний колір.
Амос відкрив вогонь по монстру зблизька, той недбало вдарив чоловіка і механік зігнув спиною внутрішні двері повітряного шлюзу. Зовнішні двері миттєво зачинились через вихід з ладу внутрішніх. Джим намагався ворушитись, але його нога була притиснута контейнером палета якого мала тримати чверть тони при прискоренні десять g, тож рухатися він зможе не скоро. Панель керування палетою, на якій можна було відімкнути магніт світилася помаранчевим індикатором повного контакту на десять сантиметрів нижче досяжності руки.
Монстр розвернувся і глянув на капітана. Його блакитні очі, занадто великі для голови, надавали істоті допитливого, немов у дитини вигляду. Воно простягнуло гіпертрофовану руку.
Джим стріляв у нього, поки магазин не спорожнів. Мініатюрні автономні ракети, які вилітали з стволу зіштовхуючись з монстром, вибухали з маленькими сполохами світла і хмарками диму, штовхали істоту далі, вириваючи чималі шматки з її торса. Чорні нитки розліталися по приміщенню мов лінії, що мали показувати бризки крові. Удар останньої ракети відірвав створіння від переборки і кинув його по відсіку, в бік відкритих дверей.
Чорне з червоним тіло падало в бік поцяцькованої зорями чорної безодні, і Джим дозволив собі надію. Менш ніж в метрі від дверей, воно простягло довгу руку і ухопилося за край контейнера. Чоловік бачив наскільки вона може розтягуватися і знав що хватку та не втратить.
- Капітане, - кричав Амос йому у вухо, - Голдене ти все ще з нами?
- Тут, Амосе. Маю маленьку проблему.
Поки він говорив, створіння підтягнулося і нерухомо сіло на контейнер. Бридка ґарґулія раптом перетворилася на камінь.
- Переможу автоматику і дістанусь до тебе, - повідомив Бертон, - внутрішні двері зламані нахуй, то ж ми втратимо атмосферу, але небагато..
- Давай, але швидше. Мене причавило. Треба щоб ти відімкнув магніти на контейнері.
За секунду шлюз відчинився у хмарі повітря. Амос почав виходити у відсік, коли істота зіскочила з ящика, на якому сиділа, однією рукою тримаючись за переборку, іншою ухопивши важкий пластиковий контейнер і кинула в нього. Ящик, який пролетів у сантиметрі від голови механіка так сильно вдарився в стіну, що Джим відчув вібрацію через скафандр. Здоровань з лайкою влетів назад у шлюз. Двері зачинилися.
- Пробач, - сказав механік, - запанікував. Дай-но відкрию..
- Ні! – заволав Джим, - перестань відкривати кляті двері. Тепер мене двома клятими ящиками причавило. Ще одне відкриття переріже мій кабель. Я справді не бажаю лишитися без радіо.