- Воно рухається, - повідомив Джим, - воно його відчуло. Воно виходить.
І будь-ласка: довгі, чорні пальці висунулись з корабля, темне тіло витягло себе назовні, неначе було народжене темрявою. Очі світились блакиттю. Пракс не чув нічого, крім власного, панічного дихання. Неначе тварина на стародавніх луках Землі, він відчув примітивну потребу лишатися у спокої і тиші, немов крізь вакуум істота не могла почути його тремтіння.
Істота ворухнулась. Жаскі очі стулилися, відкрилися знову, стулилися і потім воно стрибнуло. Проліт істоти супроводжували немигаючі зірки.
- Чисто, - доповів Пракс, шокований поважністю свого голосу, - воно покинуло корабель. Негайно зачиняйте вантажний люк.
- Є, - доповіла Наомі, - закриваю люк.
- Я входжу, кепе, - попередив Амос.
- Я вирубаюсь, Амосе, - відповів капітан, та в його голосі ботанік почув достатньо гумору, або зрозуміти що це був жарт.
В темряві зірки мигнули і знову засяяли. Потім ще раз. Подумки Пракс відслідкував траєкторію. Ще одна зоря мигнула.
- Я його прогріваю, - повідомив Алекс, - маякніть коли ви всі поприв’язуєтесь, добре?
Пракс дивився, чекав.
Зірки лишались надійними. Чи не мають вони темніти, як і інші? Чи він все невірно зрозумів? Чи істота крутилася навколо? Якщо вона може маневрувати у чистому вакуумі, то чи може помітити що Алекс виводить реактор на потужність?
Пракс розвернувся до головного шлюзу. «Росінант» здавалося був не більше зубочистки у зоряному океані. Зворотній шлях був колосальним. Менґ переставив ногу, потім другу, намагаючись бігти не маючи обох ніг на палубі. Магнітні черевики не дозволяли відривати обидві ноги водночас. Задня нога блокувалася до тих пір, поки не надходило сигналу про те, що передня надійно зафіксована. Спина свербіла і він боровся з потребою не дивитися назад. Там нічого не було, а якщо і було то оглядання не зарадить. Кабель радіозв’язку з прямого перетворився на петлю, що волочилсь за ним. Пракс потягнув за провід, аби вибрати ослабу.
Слабке жовто-зелене світло з відкритого люку кликало його мов у сновидіннях. Він почув власне скиглення, але його заглушила голденова лайка.
- Що у вас там відбувається? – різко озвалася Наґата.
- Капітан трохи не в гуморі, - відповів Амос, - щось собі скрутив.
- В моєму коліні немов хтось народжується, - погодився Джим, - все буде в порядку.
- Ми готові до прискорення? – запитав пілот.
- Ми не готові, - відповіла старпом, - вантажний люк буде в такому положенні поки ми не дістанемось доку, але передній шлюз ще не задраяно.
- Я майже зайшов, - поспішив повідомити Пракс, і подумки додав: не залишайте мене тут. Не залишайте мене тут, наодинці з цією штукою.
- Йой, - відповів пілот, - дайте знати коли я зможу нас витягти з цього лайна.
В глибині корабля Амос тихенько гминув. Менґ досяг шлюзу, тягнучи себе з такою натугою, що скрипіли з’єднання скафандру. Він смикнув за пуповину, щоб протягнути її усю за собою. Жбурнувши себе до дальної стіни, вчений вдаряв по кнопкам керування аж поки не почався цикл шлюзування і ранішні двері сковзнули у зачинине положення. У тусклому, надійному світлі шлюзу, Пракс повільно обертався по усім трьом вісям. Зовнішні двері лишались зачиненими. Ніхто їх ручиськами не розривав; жодні блакитні очі не повзли за ним. Він легенько вдарився об стіну і віддалений звук повітряного насосу повідомив про присутність атмосфери.
- Я в середині, - повідомив вчений, - я в шлюзі.
- Капітана стабілізовано? – запитала Наомі
- А хтось колись намагався? – відповів Амос.
- Я в порядку. Коліно болить. Витягайте нас звідси, - озвався капітан.
- Амосе? – запитала старпом, - я бачу ти все ще у вантажному. Якісь проблеми?
- Можливо. Наш чувак лишив дещо по собі.
- Не торкайся! – голос капітан був різким, мов гавкання, - ми візьмемо пальник і спопелимо це до атомів.
- Не дуже слушна ідея, - не погодився Бертон, - бачив я це раніше, і пальники вони переносять так собі.
Пракс вирівняв себе аби устати, підлаштував контроль магнітних підошв так, аби вони ледь тримали його на палубі. Внутрішні двері шлюзу дзенькнули, сповіщаючи що можна безпечно знімати скафандр і повертатися на корабель. Він не звернув на це уваги та увімкнув одну з настінних панелей, обравши вид з камери вантажного відсіку. Ґолден плавав біля вантажного шлюзу. Амос учепився за вмонтовані в стіну східці і вивчав щось маленьке і яскраве, що застрягло у переборці.
- Що це, Амосе? – запитала Наґата.
- Ну, мені треба дещо очистити від цієї гидоти, - пояснив механік, - але воно дуже схоже на стандартний запалювальний заряд. Не великий, але здатний випарувати десь до двох квадратних метрів.