- Боббі, - мовила та, з обличчям, що аж ніяк не супилося, - чи тобі мої історії про улюблених онуків докучають?
- Ага, - відповіла марсіянка, - ще й як.
Дрейпер вважала станцію найбезглуздішим способом витрачання статків яке тільки вона бачила, аж поки не піднялася на борт яхти.
Хоча станція і була екстравагантною, вона тим не менш була функціональною. Вона слугувала особистим орбітальним гаражем Жуля Мао, в якому зберігався і обслуговувався його флот приватних суден. Під глянцем розташовувалася дієздатна станція з механіками і підсобним персоналом для виконання поточної роботи. Яхта що звалася «Ґуаньїнь» мала розмір стандартної дешевої космічної маршрутки, яка могла перевозити двісті пасажирів але була обладнана лише дванадцятьма купе. Вантажне відділення вміщувало вдосталь припасів для довготривалої подорожі. Швидкою у звичному значенні слова яхта не була. І з усіх можливих точок зору це мізерний недолік корисного судна.
Корисність не була основною рисою цього транспорту.
Основною рисою «Ґуаньїнь» був комфорт. Надзвичайний комфорт.
Наче ти в лобі готелю. Люксусовий килим м’яко пружинив під ногами, справжне кришталеве люстро відбивало світло. Усі гострі кути в усіх можливих місцях були заокруглені. Пом’якшені. Стіни оздоблені необробленим бамбуком і природними тканинами. Перша думка, яка прийшла в голову Боббі була щодо перепон при прибиранні. Другою – перепони були навмисними.
Кожен з номерів займав майже всю окрему палубу. Кожна кімната мала окрему ванну, медіа центр, гральну і лаунж з повним баром. Лаунж було обладнано гігантським екраном, демонструючим вид ззовні, його роздільна здатність була такою самою як і у справжнього ілюмінатора. Поблизу бару, біля інтеркому було розташовано кухонний ліфт, здатний доставити їжу приготовану шефами «Кордон Блю» у будь-яку годину дня чи ночі.
Боббі подумала про килим: він був настільки затовстим, що магнітні черевики не спрацювали б. Це не грало ролі. Корабель на кшталт цього ніколи не зламається, ніколи не вимкне двигун під час польоту. Люди що літають на «Ґуаньїнь» ніколи в житті не вдягали скафандри.
Вся арматура у її ванній кімнаті була вкрита золотом.
Боббі і Авасарала сиділи в лаунжі разом з головою її ООНівської служби безпеки, приємного вигляду сивого чоловіка курдського походження на ім’я Котіяр. Він виглядав як дружній викладач старших класів школи, а не як солдат. Проте коли Дрейпер побачила з якою практичною ефективністю він оглядає кімнати Кріс’єн, викладає план охорони та інструктує свою команду, рівень її стурбованості зменшився.
- Отже, які ваші враження?
- Ця кімната не є убезпеченою, - відповів Котіяр, з екзотичним, як для марсіянських вух акцентом, - ми не повинні тут обговорювати чутливі теми. Ваша кімната є убезпеченою для подібних дискусій.
- Це пастка, - озвалася Боббі.
- Хіба ми з цим лайном не закінчили? – запитала стара леді, нахилившись і глянувши на сержантку.
- Вона права, - мовив курд-безпековик тихо і безрадісно через необхідність обговорювати такі речі у незахищеній кімнаті.
- Я вже нарахував чотирнадцять членів екіпажу та можу оцінити що це третина справжнього розміру команди. Вас захищатиме команд з шістьох..
- Сімох, - втрутилася Боббі піднявши руку.
- Як ви сказали, - чоловік кивнув головою, сімох. Ми не контролюємо жодну з корабельних систем. Вбивство може бути не складніше аніж задраяти палубу і просто викачати все повітря.
Боббі вказала на Котіяра, - бачите?
Авасарала відмахнулася немов від мухи, - комунікації на що схожі?
- Надійні. Ми встановили приватну мережу, отримали про запас вузький промінь і антенну решітку для вашого особистого використання. Ширина каналу неймовірна, та затримка сигналу буде зростати по мірі віддалення від Землі.
- Добре, - Авасарала посміхнулася вперше, відколи піднялася на борт. Дещо раніше вона перестала виглядати втомленою і стала виглядати так, як виглядає людина для якої втома це стиль життя.
- Нічого з цього не убезпеченим, - вів далі Котіяр, - нашу особисту систему ми захистили, але якщо вони контролюватимуть вхідний та вихідний трафік через системи зв’язку ми ніяк не зможемо це визначити. До систем корабля ми доступу не маємо.
- І ось саме тому, - відповіла Кріс’єн, - я тут. Закоркувати мене в пляшку, відправити у довгу подорож і читати усе моє йобане листування.
- За щастя буде, якщо цим вони і обмежаться, - втрутилася Боббі. Обмірковування втомленого вигляду Авасарали нагадало їй те, якою втомленою була вона сама. На хвильку вона кудись поплила.
Старша леді закінчила щось говорити, чоловік кивнув і відповів «так». Повернулась до Дрейпер і запитала: