- Ми обмінюємося розвідувальною інформацією з «Пінквотером», який наразі є охоронною компанією з найширшою фізичною і оперативною присутністю на зовнішніх планетах, - сказала жінка. – Ми також маємо контракт на спільні операції з «Аль-Аббіком» і «Стар-Геліксом». В таких умовах, ми маємо змогу діяти миттєво напряму, або за допомогою наших партнерів на всіх, у прямому сенсі цього слова, станціях чи планетах системи.
Пракс собі кивнув. Це було точнісінько те, що йому потрібно. Хтось з очима повсюди. З контактами повсюди. Хтось, хто має змогу допомогти.
- Я прикріпила реліз. Нам знадобиться платня за обробку запита, проте ми не стягуватимемо будь-яку іншу суму, до тих пір поки не узгодимо обсяг розслідування за яке ви готові нести відповідальність. Коли ми матимемо на руках узгодження, я надішлю вам розгорнуту таблицю і ми погодимо об’єм робіт що найкраще пасуватиме для вашого завдання.
- Дякую, - відповів Менґ. Він відкрив документ, підписав його і повернув. На швидкості світла він досягне місяця за двадцять хвилин. Двадцять хвилин назад. І хто-зна скільки проміж цим?
Це був початок. Як мінімум щодо цього було приємне почуття.
Судно було тихим, немов очікуванні чогось, та вчений не знав в точності чого саме. Прибуття на станцію Тихо, а далі він і сам не був в курсі. Покинувши свою койку він пройшов через пустий камбуз і драбиною, повз місток, піднявся у кокпіт. Маленьке приміщення було тьмяним, освітленим лише панелями керування і екранами високої роздільної здатності, двісті сімдесят градусів поля зору яких були заповнені світлом зірок, далеким сонцем і озією станції Тихо – оази у безмежній пустці.
- Йо, Доку, - з пілотського крісла озвався Алекс, - прийшов глипнути на шир?
- Якщо…тобто, якщо так можна.
- Нуанє. Я літаю без другого пілота відколи дали нам «Росі». Туво прив’єжиси. Що би
сталоси, ніц не чіпай.
- Не буду, - пообіцяв професор, вмощуючись у протиперевантажувальне крісло. На перший
погляд станція повільно виростала. Два кільця, що оберталися у протилежні сторони були не більше за палець, а сфера яку вони оточували трохи більшою за гумовий м’ячик. Так як вони підлітали ближче, то розмиті текстури по краям конструкції прояснились у вигляді масивних маніпуляторів і рам, витягнутих у перед на якийсь дивний, аеродинамічний кшталт.
Судно, яке будувалося, лишалося наполовину роздягнутим, керамічні і сталеві бімси виглядали у вакуумі немов ребра. Малесенькі світлячки спалахували в середині і назовні – зварювальники і ущільнювачі працювали задалеко для того, аби помічати їх окремо від вогників.
- Це будують для атмосфери?
- Нє. Виглєдає на «Чезапік». Чи буде ним. Він спроектований коби витримувати високе
прискорення. Десь я чув жи вони плануют розкочегарити тово доробало до чогось типу восьми g за пару місєців.
- По дорозі куди? – запитав Пракс, зробивши в голові побіжні розрахунки, - мета має бути
поза орбітою…будь чого.
- Йо. Він втіче далеко. За «Ново».
- Корабель поколінь що мав штовхнути Ерос на сонце?
- Той самий. Після того як план розваливси вони вирубали йому двигуни, і з того чьису він
собі десь крутитси. Незакінчений, тому вони не можут вернути го віддалено. Замісь того рихтуют перехоплювач. В надії жи ним будут керувале. «Ново» був гідним кавалком роботи. Якщо навіть його вернут, ніц не втримає мормонів від пускання Тихо з капелюхом за рішенням суду. Чекай, би лиш вони рознюхали як.
- А чому це так непросто?
- АЗП не визнає судів Землі чи Марсу, бо свій мают в Поясі. То переможенька в суді який ніц не вартий, або програш у тому, жи вартий.
- Ох, - відповів Менґ.
На екранах збільшувалась і обростала деталями станція Тихо. Пракс не був впевнений які саме риси надавали картині перспективу, але коли між якимись з наступних ударів серця було осягнуто масштаб і розмір станції, то йому аж дух забило. Виробнича сфера, немов дві повноцінні сільськогосподарські куполи приєднані нижніми частинами, мала півкілометра у попереку. Поступово вона росла, поки не заповнила увесь екран, світло зірок з якого було замінено на промені, що підсвічували обладнання і скляний оглядовий пухир. Пластини металокераміки та риштування заповнили чорноту. Там малися грубезні двигуни, що могли доштовхати усю станцію, це величезне місто в небі, до будь-якої точки сонячної системи. На додачу там були й складні обертові точки, немов шарніри на протиперевантажувальному кріслі для велетнів, що могли переорієнтувати цілковито усю станцію, коли гравітація прискорення замінить обертову.