- Сержантко Дрейпер, чому ваш підрозділ обстріляв і знищив військовий форпост ООН та зруйнував чотирнадцяту баню?
Питання звучало настільки безглуздо, що розум жінки декілька секунд намагався второпати що насправді капітан мав на увазі.
- Хто наказав вам відкрити вогонь і чому?
Звісно, він же не міг запитувати, чому її люди розпочали бій. Чи відомо йому про монстра?
- Чи відомо вам про монстра?
Капітан Торссон не поворухнувся, кутики його вуст скривились у гримасі, а лоб вкрився зморшками.
- Монстр, - теплота в голосі не знизилась ні на градус.
- Сер, якийсь різновид монстра…мутанта…щось атакувало оонівський форпост. Війська ООН втікали до нас, аби врятуватися. Ми не стріляли по ним. Це… чим би воно не було вбило їх, а потім вбило нас, - повідомила Боббі, на хвилинку її знудило тож вона ковтнула, аби прибрати кислий присмак з рота, - тобто всіх, крім мене.
Торссон знову скривився, потім поліз в кишеню і дістав звідти маленький цифровий диктофон. Він вимкнув його і поклав на тацю поблизу ліжка.
- Сержантко, я хочу дати вам ще один шанс. До цього часу ваш послужний список був зразковим. Ви морпіх нівроку. Одна з найкращих. Чи не могли б ви почати з початку?
Він узяв диктофон і помістив палець на кнопку стирання, красномовно глянувши на сержантку.
- Ви вважаєте що я брешу? – запитала вона. Потреба почухати кінцівки переросла у нестримне бажання вирвати руки у цього самовдоволеного виродка.
- Ми всі стріляли в це. Має бути картинка з відеокулеметів усього підрозділу, як ця штука вбиває оонівців а потім атакує нас. Сер.
Торссон кивнув їй своєю схожою на люк головою і звузив очі так, що їх майже не видно стало.
- Ми не маємо передачі від підрозділу від початку бою, і жодних завантажених даних.
- Їх було заглушено, - перервала жінка, - я втратила радіолінк коли підібралася до монстра ближче. Торссон продовжив так, неначе вона взагалі не відкривала рота: - І все локальне обладнання було втрачене, коли орбітальне дзеркало впало на баню. Ви знаходились поза межами зони падіння, проте ударна хвиля відкинула вас майже на чверть кілометра. Нам знадобився час аби вас відшукати.
Все локальне обладнання втрачено. Що за бездушний спосіб виразити це. Всі з сержантового підрозділу перетворилися на шрапнель і пару, коли декілька тисяч тон дзеркала впало на них з орбіти. Монітор почав подавати сигнал низьким дзвоном, але так як ніхто на це не звертав уваги, то й вона не стала.
- Мій костюм, сер. Я теж знімала. Відео все ще там.
- Так. Ми перевірили відеолог вашого костюму. Там нічого, крім статики.
Мов у поганому фільмі жахів, подумалось їй. Героїня бачила монстра, проте їй ніхто не вірить. Вона уявила другий акт, в якому її з ганьбою піддають військовому трибуналу за порушення військових законів. Порятунок настає лиш в третьому акті, коли монстр таки з’являється і вбиває усіх хто не повірив, -
- Чекайте! – згадала вона, - який кодек для декомпресії ви використали? В мене скаф старої моделі, в якому встановлено компресію відео версії 5.1. Передайте це технікам, нехай спробують ще раз.
Торссон витріщався на неї лічені секунди, потім дістав ручний термінал і когось набрав.
- Доставте скафандр сержантки Дрейпер до неї в кімнату. Надішліть також техніка з відео обладнанням. Він заховав термінал і подарував жінці одну з своїх страшних посмішок.
- Сержанте, я визнаю що мені неймовірно цікаво що ж ви намагаєтесь мені показати. Якщо це якийсь викрутас, то ви виграєте лиш декілька секунд.
Боббі не відповіла, але її реакція на ставлення Торссона нарешті пройшло всю шкалу від жаху через лють до надокучливості. Жінка піднялася у вузькому лазаретному ліжку, опустила боковини, вмостилася скраєчку і відсунула покривало набік. З її габаритами, фізична присутність у такій близькості зазвичай або лякала чоловіків, або змушувала відвертатися. У будь-якому випадку їм ставало некомфортно. Вона трохи нахилилася в бік капітана і була нагороджена тим, що він відсунув свій стілець на відповідну відстань.
По його відразливій гримасі Боббі побачила що він чудово зрозумів її вчинок, і тому відвернувся від її посмішки.
Двері в кімнату відкрилися і пара флотських техніків ввезли стійку з скафом. Він виявився неушкодженим. Тож вони не вирізали її звідти. До горла піднявся клубок але був ковтнутим назад. Перед цим блазнем капітаном вона ні на йоту не бажала демонструвати жодної слабкості.
Блазень вказав на старшого по званню з двох техніків і сказав:
- Ви. Як вас звати?
Молодий технік віддав честь і відповів: