Боббі запустила систему зв’язку і знайшла найближчий репітер для вузьконаправленого зв’язку. Сперш вона подзвонить батькові.
- Привіт, тату. Не впевнена що тобі варто відповідати на це. Ситуація тут нетривка і швидко змінюється. Але ти міг чути багато різної херні за останні пару днів. Щось могло бути і про мене. Просто знайте, що я люблю твоїх хлопців і люблю Марс. Все що я намагаюся – то це захистити тебе і свій дім. Можливо я трохи втратила дорогу, тому що речі ускладнились і в них не просто розібратися. Але мені здається що тепер я бачу вільний шлях і маю його прийняти. Я люблю тебе і маму. Передай хлопцям що вони довбні, - перед тим як закінчити запис, вона потяглася і торкнулася екрану, - бувай тату.
Вона натисла «відправити», але відчувала якусь незавершеність. Поза колом родини, усі хто за останні три місяці намагались їй допомогти розміщались на одному з нею кораблі, тож в повідомленні сенсу не було.
За виключенням того що він був. Не всі були на цьому кораблі.
Боббі пригадала ще один номер і сказала:
- Привіт капітане Мартенсе. Це я. Я вважаю що зрозуміла що ви намагалися допомогти мені побачити. Тоді я не була до цього готовою, але лишила в пам’яті. Тож ви не дарма витрачали ваш час. Щойно я допатрала. Я знаю що це не було моєю провиною, я знаю що просто опинилася не в тому місці не в той час. Тепер я починаю все з початку, тому що зрозуміла. Без злоби, без болю, без звинувачення себе. Просто мій обов’язок закінчити бій.
Щось у її грудях стислося у той момент, коли було натиснуто кнопку відправки. Всі нитки тепер були сплетені і вона могла летіти на Іо і робити що треба без жодних сумнівів. Раптом вона відчула смертельну втому. Тепер можна тиждень відсипатися. Вона навіть поміркувала чи ніхто не розлютиться, якщо вона завалиться спати прямо в ходовій, замісто повернення у свою койку ліфтом.
Сержант не пам’ятала як заснула, але ось будь ласка – вона потягується на протиперевантажувальній кушетці посту зв’язку, а біля голови натекла невеличка калюжка слини. З полегкістю Боббі помітила що халат в основному залишився на місці, тож вона не світила голою сракою всім, хто проходив повз.
- Ґанні? – сказав Голден голосом, який мав на увазі що це промовляється вдруге. Він стояв над нею зі стурбованим виразом обличчя.
- Пробачте, пробачте, - бурмотіла вона сідаючи і затягуючи міцніше халат, - я мала відправити декілька повідомлень учора вночі. Значить була більш втомленою, аніж вважала.
- Ага, - відказав капітан, - без проблем. Спи де заманеться.
- Добре, - погодилася вона, сунучи до трапу, - по цьому, думаю, я піду вниз, прийму душ і спробую повернути собі людську подобу.
Коли вона проходила повз капітана той кивнув з дивною посмішкою на обличчі, - звісно. Побачимося в майстерні коли одягнешся.
- Прийнято, - відповіла сержант і почала спускатися.
Після розбещено-довгого душу і перевдягання в повсякденну, червону-з-сірим уніформу, вона налила кави на камбузі і пішла назад у майстерню. Голден вже був там. Біля нього на одному з верстаків стояв ящик у формі гітарного кофру а біля ніг, на палубі ще один, квадратовий, більший. Коли вона увійшла до приміщення, Джим поляскав долонею по столу:
- Це для тебе. Коли ти піднялася на борт я помітив що ти за тужиш за своїми.
Дрейпер коливалася мить, потім підійшла до ящика і зняла кришку. В середині містився двоміліметровий, з електричним приводом, трьохцівковий кулемет Ґатлінґа, який марсіянці призначили для «Тандерболта 5». Він був новеньким, блискучим і ідеально підходящим для її костюму.
- Це неймовірно, - ледь перевівши подих мовила Боббі, - але це лиш недолуге дуб’я без набоїв.
Капітан копнув ящик на підлозі:
- П’ять тисяч двоміліметрових безоболонкових. Запальної дії.
- Запальної?
- Ти забула, але я теж бачив монстра зблизька. Бронебійні взагалі не допоможуть. Воно заживляє саме себе. Але так як лабораторія впхнула в них запальну бомбу, то я зрозумів що вони не вогнетривкі.
Боббі витягла важку зброю з ящика і поставила на підлогу біля зібраного наново костюму:
- З біса так.
Розділ сорок сьомий: Голден.
Голден сидів на пості контролю бою у ходовій і спостерігав як збирався Раґнарьок. Адмірал Саутер, який згідно запевнень Авасарали був на боці порядних хлопців, доєднав свої кораблі до невеликого, але зростаючого флоту марсіян, поки вони рухался у бік Іо. На орбіті цього супутника їх чекав тузень кораблів зі флоту адмірала Нґуєна. Ще більше оонівських і марсіянських бойових одиниць мчало від Сатурну і з Поясу. Коли всі зберуться, то в небезпечній зоні може бути до тридцяти п’яти лінійних кораблів і десятки дрібніших перехоплювачів і корветів типу «Росінанта».