Голден грався з соплом циркуляції повітря на панелі, направляючи її на обличчя. Холодне повітря ледь помітно пахкотіло озоном і мастилом: - логістика завжди буде проблемою.
- Серйозно. Погодьтеся на небезпечну подорож в шість тисяч кілометрів через Атлантику аби дати прочуханки колоністам заради переваг перебування при дворі.
- Як мінімум, - додав капітан, - ми, земляни, розібралися з цим до того, як почали бучу з Марсом. Бо він ще далі. Іноді навіть Сонце стає на дорозі.
- Деякі люди нам ніколи не пробачать того, що ми не прибрали до рук червону планету, коли була нагода, - вела далі Крісьєн, - я з декількома такими працювала. Йобані ідіоті.
- Я думав що сіль вашої оповіді в тому, що ті люди завжди програють в кінці.
- «Ті люди», - повторила вона підвівшись і почимчикувала в бік трапу, - не є справжньою проблемою. Венера може містити передовий загін першої імперії, чиї можливості утримувати територію є безмежними. І ця грана протомолекула демонструє нам якими дрібними босами з забитого села ми є. Ми готові продати нашу Сонячну систему бо вважаємо що здатні побудувати аеропорт з бамбуку і викликати вантаж.
- Поспіть трохи, - запропонував їй капітан, коли Авасарала вже натиснула кнопку виклику ліфта, - ми поб’ємо кожну імперію по-черзі.
- Можливо, - відказала вона, зникаючи з поля зору. За нею голосно зачинився люк.
- А чому ніхто не стріляє? – запитав Пракс. Він піднявся до ходової рубки хвостиком за Наомі, немов загублена дитина. Наразі він вмостився на одному з протиперевантажувальних крісел, які пусткою стояли в приміщенні. Він вдивлявся на головний екран, з обличчям на якому змішалися переляк і захоплення.
Великий тактичний екран показував скупчену масу червоних і зелених точок, які мали на увазі три тузені лінійних кораблів запаркованих на орбіті Іо. «Росінант» промаркував всі земні кораблі зеленим, а марсіянські червоним. Це збивало з пантелику простотою картинки, позаяк насправді ситуація була значно складнішою. Джим розумів що ідентифікація «свій-чужий» може стати проблемою, якщо почнеться стрілянина.
Наразі різноманітні кораблі тихо собі дрейфували навколо Іо, ледь-ледь демонструючи страшенну загрозу. Вони нагадали Джимові крокодилів, яких він бачив в зоопарку у дитинстві. Величезні, броньовані, сповнені зубів, проте дрейфували по поверхні води немов статуї. Навіть очима не кліпали. Але варт було у воді потрапити їжі, як вони вистрибували з басейну з жахаючою швидкістю.
Ми просто чекаємо щоби в воду потрапила кров.
- Чому ніхто не стріляє? – перепитав Пракс.
- Привіт доку, - озвався Амос. Він вмостився на одному з крісел біля вченого, усім своїм видом демонструючи ледачий спокій, який би хотілось відчувати і самому капітанові. – пам’ятаєш як на Ґанімеді ми лицем до лиця стикнулися з тими озброєними хлопцями і ніхто не стріляв поки ти не звів ствола?
Пракс побілів. Джим був впевнений що той згадує криваві наслідки бою.
- Так, - відповів ботанік, - пам’ятаю.
- Тут те саме, - пояснив Бертон, - просто ні хто ще не звів ствол.
- Ясно, - вчений кивнув.
Якщо хтось перший і порушить ситуацію на гірше, Джим розумів, що розибратися хто в кого першим вистрілив буде проблемою номер один.
- Авасарала, щось чутно від політиків? На екрані забагато зеленого. Скільки з цих точок точно за нас?
У відповідь Авасарала знизала плечами і пішла слухати перемовини між бортами.
- Наомі, як ти вважаєш?
- Поки що флот Нґуєна промаркував лише марсіянські кораблі, - відповіла старпом, відмічаючи кораблі на великому тактичному екрані щоби усім було видно, - Марсіянські кораблі теж позначають. Кораблі Саутера не позначають нікого. Вони навіть торпедні апарати не відкрили. Я думаю, вони сподіваються на мирне розв’язання ситуації.
- Будь-ласка, надішли офіцеру розвідки з саутерового флагмана мій комплімент, - знову звернувся капітан до старпома, - і попроси його передати нам свіжі дані для системи «свій-чужий» аби не перетворити ситуацію на найбільший пиздець в Сонячній системі.
- Виконано, - відповіла старпом і зробила виклик.
- Амосе, усім застібнути костюми, - вів далі Голден, - перевір люки, коли спускатимешся донизу. Я вірю, що ми не почнемо стрілянину, але те що я сподіваюся, може статися і те що зазвичай стається це майже завжди абсолютно різні речі.
- Прийнято, - відрапортував механік, зліз з свого крісла і почав тупати по палубі своїми магнітними черевиками, перевіряючи герметизацію шоломів у кожного.