Дрейпер дивилася як воно неслося на неї і з задоволенням відмітила чорні пропалини, завдані запальними кулями. Ні патьоків чорних ниток і отворів, що затягувались як вода. Не цього разу. Вона зробила йому боляче, і бажала робити боляче надалі.
Вона розвернулась і чкурнула з підстрибом перпендикулярно його траекторії. Її костюм утримував цілевказальний лазер на монстрі, тож її не довелося повертатися аби знати його розташування. Як і очікувалося, він повернув за нею, але послизнувся.
- Швидкий по прямій, - сказала вона йому, - але кути зрізаєш гівняно.
Коли істота зрозуміла що вона не стоятиме на місці і не підпустить її, то зупинилася. Боббі припнулася і повернулася аби глянути на противника. Воно нагнулося, вирвало добрячий шмат стародавньої лави потім поставило іншу руку, аби впертися в поверхню.
- Ось воно, - сказала Дрейпер собі під ніс, - починається.
Як тільки рука істоти розігнулася вперед, сержант кинулася в бік. Камінь розминувся з нею в сантиметрах, поки вона рухалася. Торкнулася поверхні, ковзнула вже ведучи вогонь у відповідь. Цього разу вогонь вівся декілька секунд, надсилаючи сотні куль в і крізь істоту.
- Все що ти можеш робити, я можу робити краще, - співала вона видихаючи, - я можу робити будь-що краще за тебе. Кулі вибивали з монстра палаючі шматки і майже відірвали йому ліву руку. Істота крутнулася і впала. Боббі підплигнула на ногах готова бігти, якщо монстр знову встане. Він не встав. Натомість він повернувся на спину і затремтів. Голова почала надиматись а блактині очі розгорілися яскравіше. Боббі бачила як під його хітиновим покривом щось ворушиться.
- Бум, козолупе! - закричала вона, чекаючи виходу вибухівки.
Але воно вистрибом стало на ноги, відірвало шмат власного живота і кинуло в неї. Поки Дрейпер зрозуміла що відбулося, бомба опинилася в двох метрах від неї. Вибух кинув морпіха на землю. Жінка йшла юзом по поверхні, її броня блимала попередженнями. Коли вона нарешті зупинилася, екран шолому блимав червоними і зеленими вогниками як новорічна ялинка.
Вона намагалася ворушити кінцівками, але вони були важенними мов каменюки. Процесор контроля руху, комп’ютер який сприймав рухи її тіла і перетворював їх на команди для актуаторів вийшов з ладу. Костюм намагався його перезавантажити, і одночасно пробував перенаправити і запускати програми в інших частинах. На екрані миготів бурштиновий напис БУДЬ ЛАСКА, ЗУПИНІТЬСЯ.
Сержант не могла і голови поки що повернути, тож коли монстр нахилився до неї, до це було для неї абсолютно не очікувано. Вона придушила крик. Це не допомогло. Сірчиста атмосфера Іо була затонкою для проходження звукових хвиль. Монстр її не почує. Але поки нова Боббі примирилася з думкою про смерть в бою, старої Боббі лишалось досить багато, аби не лементувати як дитина.
Воно схилилося аби роздивитися її; завеликі і сповнені дитячою цікавістю очі горіли яскравою блакиттю. Пошкодження від її куль здавалися серйозними, але воно не помічало цього. Поштурхало її нагрудну броню одним довгим пальцем, потім здригнулося і виблювало на неї товсту струю брунатного болота.
- О, бридота! – крикнула вона йому. Якби її костюм був відкритим, то зараження цим протомолекулярним лайном було б кінцем її проблемам. Але, чекай, як вона змиє з себе той гній?
Воно підвело голову і глянуло на нею з цікавістю. Знову поторигало її броню, одним пальцем залізло у отвори, намагаючись пробратися до шкіри. Вона бачила як подібна істота розірвала надвоє дев’ятитонного бойового мека. Якщо воно забажає залізти до неї в костюм, воно залізе. Проте схоже що воно не бажало завдавати їй шкоди по якихось причинах. Поки вона дивилася, довга гнучка труба виросла з його тулуба і почала досліджувати її броню замісто пальця. Брунатне лайно лилося з неї постійним струменем.
Статус кулемета блимнув з червоного на зелений. Вона крутнула барабан і він запрацював. Звісно, костюм все ще казав її «будь-ласка, спиніться» коли вона починала ворушитись. Якщо монстр втомиться і стане перед цівками, вона зможе зробити декілька пострілів.
Труба досліджувала її костюм активніше. Вона залазила в отвори, періодично випльовуючи в них жижу. Це було гидотно і це лякало. Це було схоже на погрози від серійного вбивці, який в той самий час мацає її одяг, з наполегливістю збудженого підлітка.
- Ой до сраки все це, - сказала вона йому. Вона майже дозволила цій штуці мацати себе, поки лежала безпорадною. Права рука скафандру була важкою, проте працюючі актуатори, які робили її сильною наразі навпаки, опиралися рухам. Піднімати руку було схоже на жим однією рукою у свинцевій рукавиці. Вона продовжувала піднімати, поки не відчула як щось хруснуло. Це могло бути у костюмі. Це могло бути у її плечі. Поки що було неможливо сказати, бо наразі вона була занадто зайнятою для болю.