Але після хрусту, рука піднялася, і вона стисла кулак навпроти голови монстра.
- Бах-бай, - сказала сержант Дрейпер. Істота з цікавістю обернулася на її руку. Вона тримала гачок доти, доки не спустошила магазин і цівки перестали обертатися. Від плечей і вище мутант перестав існувати. Вона втомлено скинула його руку на землю.
ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ ВДАЛЕ, повідомив костюм і додав: ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ. Коли ледь чутне гудіння повернулося, вона почала реготати і зрозуміла що не може зупинитись. Відштовхнула труп монстра геть і сіла.
- Гарна штука. Довгенько доведеться повертатися на корабель.
Розділ п’ятдесят перший: Пракс.
Пракс біг.
Навколо нього, стіни станції формували кути, створюючи в центрі видовжений шестикутник. Гравітація була трохи більшою за стандарти Ґанімеду, але після тижнів повної тяги, вчений мав зважати, аби не стрибати під стелю на кожному кроці. Амос гнав біля нього, кожен крок його був довгим, низьким і швидким. Дробовик в руках механіка лишався ідеально горизонтальним.
На т-подібному перехресті з’явилася жінка. Темне волосся і шкіра. Не та, хто забрала Мей. Її очі розширились і вибалушились, вона рвонула з місця.
- Вони знали що ми йдемо, - озвався Пракс. Йому ставало дещо замало повітря.
- Скоріш за все це був не перший їх здогад, доку, - сказав Амос. Голос його був абсолютно товариським, але відчувалась якась напруженість. Щось на кшталт гніву.
На перехресті вони зупинились. Менґ зігнувся, вперши лікті в коліна аби набрати повітря в легені. Це був прадавній, примітивний рефлекс. При менш ніж 2 g, повернення крові не збільшиться так помітно, якщо голову схилити аж до серця. Коротше кажучи, стало б краще, якби він випростався, щоб не перетискати судини. Він змусив себе розігнутися.
- Куди мені увімкнути цей радіолінк для Наомі? – запитав він напарника.
Амос знизав плечами і вказав на стіну: - мо’ нам просто йти за вказівниками натомість.
Там були вказівники на стіні, які стрілками різних кольорів вказували напрями. КОНТРОЛЬ СРД., КАФЕТЕРІЙ, ПЕРВИННА ЛАБОРАТОРІЯ. Амос постукав цівкою дробовика по напису ПЕРВИННА ЛАБОРАТОРІЯ.
- Мені підходить, - відповів ботанік.
- Готовий?
- Так, - погодився Пракс, подумавши що насправді ні.
Схоже що підлога під ногами ворухнулась, в наслідок довгого, загрозливого гуркоту, який відчувався підошвами.
- Наомі, ти тут?
- Так. Маю тримати око на русі капітана по іншій лінії. Я можу пропадати. У вас все в порядку?
- Якщо можна так сказати то в порядку, - відказав Амос, - тут такі звуки наче по нам стріляють. Вони ж не гатять по базі, чи не так?
- Вони не гатять, - відказала Наґата стиснутим від атенюації корабельного сигналу голосом, - схоже що хтось з місцевих лаштує оборону, але поки що наші морпіхи не відповідають.
- Перекажи аби вони причавили той рейвах к бісу, - попросив Бертон, але вже рухався по коридору в бік первинної лабораторії. Пракс стрибав за ним, спотикаючись та чіпляючи руками стелю.
- Як тільки вони до мене звернуться, - відповіла старпом.
Коридори були заплутаними, але в таких плутанинах він, Пракс, провів все життя. Інституційна логіка дослідних закладів була однаковою усюди. Плани поверхів могли бути відрізнятися; бюджетні обмеження могли вплинути на пишність деталей; поля досліджень визначали наявне обладнання. Ці місця були рідною праксовою домівкою, бо душа усюди однакова.
Ще двічі вони ловили погляди людей, які розбігалися по залам від них. Першою була молода белтерка у білому лабораторному халаті. Другим – великий, тлустий темношкірий чоловік з квадратовою статурою землянина. На ньому було вдягнуто припасований костюм, що усюди слугувало символом адміністративних посад. Так як ніхто не намагався їх зупинити, то ботанік швидко забув їх як тільки ті зникли з очей.
Уявна лабораторія знаходилася за герметичними дверима з негативним тиском в середині. Коли вони з Амосом пройшли, потік повітря, здавалося підштовхує їх вперед, підхльостує. Знову відчувся гуркіт, цього разу гучніший і довший – майже п’ятнадцять секунд. Це міг бути бій. Це міг бути вулкан, який формувався неподалік. Менґ знав, що база була побудована з урахуванням тектонічної нестабільності. Він на секунду задумався про те, де ж охоронці, але викинув це з голови. З ними все одно нічого не вдіяти.