Джим їй посміхнувся: - Мамо, ви мені тут потрібні зверху, аби вас з кимось познайомити. Пам’ятаєш жінку? Наомі Наґату, та про яку я розповідав? Я казав що поглядаю на неї. Я вважав що може бути щось більше. Фактично, тепер я в цьому впевнений. Тепер ми пробудемо певний час на Місяці, поки не вляжеться політичне лайно. Мені справді хочеться аби ви, люди, прилетіли. Побачити мене, побачити Наомі.
Майже неможливо було помітити, як за п’ять секунд його мама здригнулася секундою пізніше. Вона приховала це за великою посмішкою:
- Більше ніж це? Що б це означало? Типу, одружитися? Я завжди вважала що ти колись забажаєш мати власних дітей, - вона припнулася, тримаючи незручну завмершу посмішку.
- Мамо, - відповів їй Джим, - земляни і белтери цілком можуть мати дітей. Ми не різні види.
- Звісно, - сказала вона декількома секундами пізніше, занадто швидко кивнувши, - але якщо ви матимете дітей десь там, - вона зупинилася, її посмішка трохи згасла.
- То вони будуть белтерами, - закінчив він за неї, - ага, вам просто треба з цим змиритися.
За п’ять секунд вона знову кивнула і знову дуже швидко:
- Значить нам і справді треба прилетіти, аби познайомитися з цією жінкою, заради якої ти хочеш покинути Землю. Вона має бути особливою.
- Ага. Так і є.
Еліза незручно посовалася з секунду, потім її посмішка, цього разу значно менш силувана, повернулася:
- Я затягну Тома не той шатл, навіть якщо доведеться волочити його за чуприну.
- Я люблю тебе мамо, - відповів Голден. Його батьки все життя провели на Землі. Єдині відомі їм жителі зовнішніх планет були карикатурними персонами з жовтих ЗМІ. Він не намагався зруйнувати їх упередження, тому що знав що зустріч з Наомі може бути ліками проти цих поглядів. Декілька днів проведених у спільній компанії і батьки не зможуть не закохатися у неї. – І ще дещо на останок. Дані які я вам недавно надіслав. Притримайте їх для мене. Приховайте і збережіть. Залежно куди вітер подме за наступні пару місяців, вони мені можуть стати у пригоді.
- Мої батьки расисти, - повідомив він Наґаті цієї ж ночі пізніше. Вона скрутилась збоку, обличчям до його вуха. Одна довга, коричнева нога лежала через його стегна.
- Нехай, - прошепотіла вона.
Готельний номер, який був наданий для них Крісьєн був настільки люксовим, що межував з розкішшю. Матрас був настільким м’яким, що в умовах низької гравітації супутника Землі було схоже на політ на хмарі. Система рециклерів накачувала ледь чутну арому, створену штатним парфумером. Для цієї ночі вона звалася «Трава, яку роздмухує вітер». Як на капітана, то травою вона зовсім не пахла, але була нічогенькою. Просто натяк на приземленість. Джим підозрював, що все одно усі парфуми були названі рандомно. Також він підозрював що готель піддавав кисню трошки більше норми. Бо почувався він трошки краще аніж чудово.
- Вони турбуються що наші діти будуть белтерами, - вів він далі.
- Дітям - ні, - прошепотіла Наомі, ще до того як він встиг запитати щоб це означало, вона засопіла йому на вухо.
Наступного дня він прокинувся раніше за Наомі, вдягнув свій найкращий костюм і попрямував на станцію. Лишалась єдина незакінчена річ, після якої можна буде сказати що ця проклята домовленість нарешті закрита.
Він мав побачити Жуля Мао.
Авасарала казала, що Мао був одним з декількох тузенів політиків високого рангу, генералів і очільників корпорацій, яких зачепили масові арешти після Іо. Він був одним, кого Авасарала хотіла побачити особисто. А так як вони злапали його на власній станції L5, коли він у безтямному стані намагався втікти на швидкохідному судні на астероїди, то вона щойно перевела його до себе на Луну.
Цього дня вони мали зустрітися. Поцікавившись, чи може бути присутнім там, капітан очікував почути «ні». Натомість, вона довго, голосно і приємно відсміявшись відповіла:
- Голдене, мені в прямому сенсі нічого не спало на думку більш принизливе для того чоловіка, аніж дивитися як на твоїх очах його поротимуть. Дідько, так звісно, ти можеш прийти.
Тож Джим поспішив з готелю на вулицю Ловел Сіті. Швидкий велорикша підкинув його до станції «труби», а двадцятихвилинна подорож «трубою» закінчилася у комплексі ООН Нью-Гаага. Моторний асистент чекав на його прибуття, і провів його через покручений клубок коридорів комплексу найкоротшим шляхом до дверей з написом «Кімната для конференцій №34».