Праксові хотілося бути з ними.
Натомість, здавалося його світ узяв щось типу ритму. Він просинався у своїй кімнаті, бо завжди проводив ніч вдома та випадок якщо Мей повернеться. Він їв те, що міг знайти. Останні два дні в його власному холодильнику не залишилось нічого, проте декілька декоративних рослин в коридорі були їстівними. У будь-якому випадку, він не був голодним.
Потім він перевіряє тіла.
В перший тиждень для полегшення ідентифікації, лікарня запустила відео з зображенням віднайдених померлих. З тих пір від ходив дивитися на справжні тіла. Він шукав дитину, то ж йому не доводилося проглядати неймовірну кількість померлих, але ті, кого він бачив переслідували науковця у видіннях. Двічі він знаходив серйозно понівечені тіла, які могли бути Мей, але перше мало укус лелеки позаду шиї, а у другого форма пальців ніг була непідходящою. Ці мертві дівчата були чиїмось іншими трагедіями.
З тих пір як він запевнив себе що Мей відсутня у списку мертвих, він ходив на полювання. В першу ніч після її зникнення, він на ручному терміналі створив список. Особи з офіційними повноваженнями, з якими можна було зв’язатися: безпека, її лікарі, представники армій. Люди, з якими можна було зв’язатися для обміну інформацією: інші батьки з її школи, інші батьки з медичної групи підтримки, її матір. Перевірити улюблені місця: помешкання її ліпших друзів, парки загального користування, які їй подобались найкраще, магазини солодощів де продавався її улюблений лимонний шербет. Місця, де можна придбати вкрадених дітей для сексу: перелік барів і борделів, узятий з кешу станційної директорії. Оновлена директорія мала б бути в системі, але її все ще заблоковано. Щодня він відвідував стільки місць, скільки вдавалося, а коли вони закінчувалися, починав знову.
З списку воно стало розкладом. Через день – служба безпеки, що чергувалася з будь-ким, хто міг з ним говорити з марсіянських сил, або ООН. Парки з ранку, після перевірки тіл. Найкраща подруга Мей і її родина вилетіли, тож там не було чого перевіряти. Магазин солодощів був спалений під час заворушень. Найтяжче було відшукати її лікарів. Доктор Астріган, її педіатр робила всі правильні стурбовані звуки, і обіцяла зателефонувати якщо щось дізнається, а потім коли через три дні він перевірив то навіть не згадала про їх попередню розмову.
Хірург, який допомагав дренувати абсцеси вздовж хребта, коли діагноз був поставлений їй вперше не бачив нікого. Доктор Стрікленд з групи підтримки зник. Сестра Абуакар померла.
Інші родини з груп мали власні трагедії. Виявилось, що втрачена не тільки Мей. Катоа Мертон. Габбі Солюз. Сандро Вентісієте. В очах цих батьків відбивався той самий страх, що роївся в його власні голові. Це робило такі візити важчими за перегляд трупів. Це робило страх незабутнім.
Але він приходив за розкладом.
Бася Мертон – так Мей називала батька Катоа, - був товстошиїй чоловік, від якого завжди пахло перцевою м’ятою.
Його дружина, тонка мов олівець мала знервовану посмішку. Їх помешкання, декороване шовком і бамбуком мало шість секцій біля водорозподільчого комплексу за п’ять рівнів від поверхні. Коли Бася відчинив двері, він не посміхнувся і не привітався; лиш відійшов назад, залишаючи вільну дорогу. Пракс пішов за ним.
За столом Бася налив Праксу склянку дивом не скислого молока. З часу зникнення Мей це був п’ятий візит.
- Тож ніяких ознак? – запитав Бася. На справді це не було питанням.
- Принаймні нічого нового, - відповів Пракс.
З глибини будинку почувся дівчачий, з ростучою люттю голос що відповідав хлопчачому. Бася навіть голови не повернув в той бік.
- Тут теж нічого. Мені шкода.
М’яке, багате на смак та питке – молоко неймовірно смакувало. Пракс майже відчував як калорії та поживні речовини всотуються через мембрани клітин його рота. Це нагадало вченому, що технічно кажучи, він голодує.
- Все ще є надія.
Бася ривком видихнув, наче отримав кулаком в живіт. Губи стиснуті, погляд уперся в стіл. Верескливі голоси з кімнати зменшились до низького, хлопчачого виття.
- Ми виїжджаємо, - сказав хазяїн помешкання, - мій кузен працює в «Магеллан Байотеч» на Луні. Вони надішлють рятувальний вантаж і коли розвантажать медикаменти, там буде для нас місце. Про все вже домовлено.
Пракс поставив склянку з молоком. В кімнаті запала тиша, хоча він знав що це лише ілюзія. Щось дивне тиснуло йому на горло, а потім опустилося в живіт. Обличчя здавалося, пашіло від люті. Раптом згадався момент, коли його дружила оголосила що подала на розлучення. Зрада. Він відчувався зрадженим.