- Моя Жулі мертва, - голос його театрально бринів, - вона померла коли цей проклята чужинська штука впала на Венеру. Вона померла, рятуючи Землю.
Авасарала м’яко суперечила. Знизила голос, дозволила обличчю набути стурбованого, бабусиного виразу. Якщо він грає людину, якого зачепило за живе, вона гратиме матір.
- Щось жило, - вела вона, - щось вціліло після того зіткнення, і усім це відомо. В мене є причини вважати що там воно не залишилось. Якщо частина вашої доньки пройшла крізь зміни, вона могла до вас дотягнутись. Спробувати зконтактувати. Чи з своєю матір’ю.
- Нічого більше я не хотів би крім того аби моя дівчинка повернулась, - відповів чоловік, - але її немає.
- Добре, - кивнула Авасарала.
- Ще щось?
Знову фальшивий гнів. Міркуючи, вона повозила язиком за зубами. Щось тут є, щось під поверхнею. Вона не знала що шукає в цьому Мао.
- Ви знаєте про Ґанімед?
- Стався бій.
- Можливо щось більше, - зробила вона свій хід, - річ, яка вбила вашу дочку все ще там. Вона була на Ґанімеді. Я хочу розібратися чому і як.
Він відхилився назад. Чи був шок справжнім?
- Я допомагатиму, якщо зможу, - тихо мовив чоловік.
- Почнемо з цього. Чи ви щось не сказали під час слухань? Бізнес-партнера якого ви вирішили не згадувати. Запасна програма дій чи допоміжний персонал, який ви постачали. Якщо це не легально мене це не обходитиме. Я можу влаштувати вам амністію майже за що завгодно, якщо ви скажете зараз.
- Амністію? – сказав він, нібито жартома.
- Якщо ви скажете зараз, так.
- Якби було, я б вам все віддав. Але я сказав все, що мав.
- Ну добре тоді. Пробачте, що відібрала у вас час. І.. мені шкода що я зачепила старі рани. Я втратила сина. Чаранпалу було п’ятнадцять. Зіткнення на лижах.
- Мені шкода, - прокоментував Мао.
- Якщо щось пригадаєте, приходьте до мене, - поросила жінка.
- Домовились, - чоловік почав підніматися з крісла.
- Жуль?
Той повернувся, аби глянути через плече. Його обличчя було схожим на стоп-кадр з кінострічки.
- Якщо я накопаю, що ви знали але мені не сказали, то я вам цього не пробачу. Я не та, кому можна чіпляти локшину на вуха.
- Якби я не знав це до приходу сюди, то вже наразі знаю, - відказав Мао. За гостем зачинились двері. Авасарала зітхнувши, відкинулась на спинку крісла. Схилила голову, аби поглянути на Будду.
- Допоміг ти нівроку, самовдоволений виродку, - звернулась вона до божка. У відповідь мовчання. Статуя як статуя. Жінка вимкнула світло, дозволивши сірості шторму заповнити кімнату. Муляло їй щось про того Мао.
Це міг бути лише натренований самоконтроль корпоративного перемовника високого рівня, хоча відчуття, що її було викинуто за борт не полишало. Вигороджується. Але і це цікаво. Вона міркувала, чи не спробує він наїхати на неї, можливо навіть кимось згори. Варт попередити Еррінрайта про можливий дзвінок невдоволення.
Вона міркувала. Вірити в щось людське, там на Венері було б занадто. Протомолекула, наскільки це розуміли всі, була створена аби хакнути примітивне життя і переробити його під щось інше. Але якщо… Якщо складність людського розуму була занадто складною для тотального контролю, і дівчина в якомусь сенсі пережила спуск, якщо вона потягнеться до батька…
Авасарала взяла в руки термінал і набрала Сорена:
- Мем?
- Коли я казала «не поспішай», я не мала на увазі що ти увесь довбаний день прогуляєш. Мій чай?
- Іду, мем. Відволікся. В мене є для вас доповідна, яка можливо вас зацікавить.
- Не так зацікавить, якщо чай буде холодним, - відрізала вона і вимкнула зв’язок.
Брати Мао у справжню розробку було б не можливим. «Мао-Квіковськи торгова» може мати власні системи зв’язку, власні схеми криптування але також і конкуруючі компанії що у своїх намаганнях всунути ніс у корпоративні таємниці фінансуються не гріше за Об’єднані Нації. Але можуть бути і інакші шляхи відслідкувати комунікації, що виходять з Венери та доходять до систем «Мао-Квіку». Повідомлення, що ідуть у зворотній бік теж годяться.
Сорен прийшов з тацею, на якій стояв чайник з литого заліза і череп’яна чашка без ручки. Він не звернув увагу на темряву, лиш акуратно пройшов до її столу, поставив тацю, налив повну чашу темного, з димком, все ще паруючого чаю і поклав поряд свій ручний термінал.
- Ти міг мені надіслати просто грану копію, - сказала жінка.
- Так більш драматичніше, мем, - відказав Сорен, - презентація – це все.