- Хто наш контакт? – тихцем запитала Наомі.
- Га?
- Я вважаю що у Фреда тут є люди, - мовила далі Наґата ледь чутно, одночасно посміхаючись групі чоловіків, біля яких вони проходили. Всі з них відкрито носили зброю, більшість якої була колючою та такою що складалася. Чоловіки відповіли зацікавленими поглядами. Голден засунув руку під пальто до зброї, але чоловіцтво рушило і перед тим як зникнути за рогом кинуло на пару декілька поглядів.
- Він ні з ким не організував нам зустріч? – закінчила вона звичним тоном.
- Він назвав декілька імен. Але зв’язки з цим супутником були настільки нерегулярними, що він не мав… Джима перебив голосний бабах в іншій частині порту. За вибухом почулося ревіння, яке переросло у крики людей. Купка людей в їхньому коридорі кинулися бігти, хто в бік шуму, хто від нього.
- Чи маємо ми… - почала було Наомі, дивлячись на людей що бігли в бік заворушення.
- Ми тут для того, аби побачити що відбувається, - відповів капітан, - тож ходімо і побачимо.
Вони швидко загубилися в покручених коридорах порту Ґанімеда, але рухалися поки що в бік шуму по дорозі з ростучим натовпом. Високий, цибатий чоловік з рудим волоссям що стирчало на всі боки йшов поряд з ними. У кожній руці він ніс по довгій чорній металевій трубі. Він посміхнувся до Наомі і спробував дати їй одну. Вона відмахнулася.
- Потягнемо, курвамач, трохи часу, - закричав чоловік з невідомим Голдену акцентом. Оскільки Наомі не взяла залізяку, то чоловік простягнув її Джиму.
- Що там? – запитав капітан, беручи зброю.
- Довбовиродки кинули їдла а талпа підбирай? До курвиної сраки вас, вийобки.
Рудоголовий завив, замахав у повітрі залізяччям і рвонув уперед, розчинившись у натовпі. Наомі підвиваючи розреготалась йому в спину. Коли Голден здивовано повернув погляд на супутницю, та просто посміхнулась:
- Це заразне.
Останнє коліно коридору привело їх до іншої чималої комори, майже ідентичної до тієї, де керували Супітаяпорни, за одним виключенням: ця була заповнена натовпом розлючених людей, що напирали на вантажний док. Двері доку були зачинені а невелика група офіцерів портової охорони намагалися утримати натовп. Коли Наомі з Джимом прибули, юрма все ще побоювалась тазерів та електроціпків, хоча зростаючі напруга та невдоволення підказували що так буде не довго.
Відразу за спинами приватних охоронців з їх нелетальними відлякувалками стояла купка чоловіків у темних костюмах і зручному взутті. Вони тримали в руках дробовики з виглядом очікування найменшого дозволу.
Це, значить, була корпоративна охорона.
Огледівши приміщення, пазл в голові капітана склався остаточно. Позаду цих зачинених дверей стояв один з останніх корпоративних ваговозів, набитий останньою їжею, що її нашкребли на Ґанімеді.
І натовп був голодний.
Голден пригадав спроби вибратися з казино на Еросі, коли вони потрапили у локдаун. Пригадав злий натовп, що стояв перед озброєними людьми. Пригадав зойки і запах порохового диму. Перед тим як стало зрозумілим, що рішення прийнято, він виявив що проштовхується на передок натовпу. Наомі рухалася позаду, бурмочучи вибачення. Вона ухопила його за руку зупинила на хвильку і запитала:
- Ти надумав зробити щось справді дурнувате?
- Я хочу вберегти цих людей від розстрілу за те що вони злочинно голодні.
- Ні на кого, - продовжила вона, відпустивши його руку, - не наставляй зброю.
- У них зброя є.
- Образну зброю. В тебе є один пістолет, тому тримай його в кобурі, або роби це сам, власними руками.
Це єдиний шлях зробити все. Власними руками. Щось типу такого сказав би детектив Міллер. З його вуст це звучало б правдою. Це був найсерйозніший аргумент проти такого вчинку.
- Добре, - погодився Джим, і припинив проштовхуватись вперед. В той самий час, двоє стали центром конфлікту. Сивий, портовий охоронець з патчем, на якому написано «керівник» і висока, темношкіра жінка, яка годилася Нагаті в матері кричали одне на одного, а їх групи підтримки підхвалювали чи освистували діалог.
- Просто відкрийте кляті двері і дайте нам подивитися! – волала жінка тоном, по якому Голден зрозумів що ця фраза повторюється знову і знову.
- Ви нічого не досягнете підвищуючи на мене голос, - кричав у відповідь сивий. Позаду нього, його колеги по порту тримали свої палиці побілілими пальцями а корпоративні – навпаки, у розслаблених руках, що з точки зору капітана було значно загрозливішим.