- Амосе, приглуши їх трохи, а потім заходимо.
- Так точно, кепе, - Амос поклав дробовик, дістав пару гранат, висмикнув запобіжники, закотив гранати донизу і підхопив шотган з підлоги. Подвійна детонація сталася глибше, за першу, але була не такою гучною. Ще до того як стихла луна, Амос, Голден, Венделл і єдиний вцілілий боєць пінквотеру, зігнувшись, побігли в низ, стріляючи.
Пракс коливався. У нього не було зброї, а ворог - прямо за порогом. Він міг лишитись тут, піклуючись про пораненого. Але його не полишало видіння упокоєного тіла Катоа. Тіло знаходилось не далі сотні метрів. А Мей…
Опустивши голову, ботанік рушив через поріг. Голден і Венделл були у нього поправу руку. Амос і інший боєць по ліву. Всі четверо скарлючені, зброя готова до бою. Праксові очі і ніздрі засвербіли від диму, повітряні рециклери ревіли у механічному протесті, воюючи за чистоту повітря.
- Ну…- сказав Амос, - це опрутніти як дивно.
Приміщення було побудоване дворівневим: верхній місток півтора метри завширшки, і перший поверх, двома метрами нижче. Широкий прохід вів наперший на десять годин, а двері на другий поверх стояла відкритою на першу годину. В ямі під ними був хаос. Стіни просочені рудою, аж на стелі були бризки. Під ними на підлозі лежали тіла. Від крові піднімалася пара.
Для прикриття вони використовували обладання. Ботанік впізнав мікроцентрифугу, майже розчавлену у своєму ящику. Місце бійні всипане шматтям товстого, дюймового скла. Ванна з рідким нітрогеном завмерла на боці, тривожний сигнал вказував що вона замкнена. Масивна купа бруду, - не менш двохста кіл, лежала під дивним кутом, - дитяча іграшка, яку швиргонули у екстазі гри.
- Що ж в тебе за гранати такі? – дивувався Венделл, з благоговінням голосі. З широкого проходу на десять годин чулися постріли і зойки.
- Я не впевнений, що це ми, - відповів капітан, - ходімо, хутчіш.
Вони спустились на місце різанини. Скляний куб, такий само як вони бачили раніше, стояв у знищеній славі. Від крові було слизько. Рука з пістолетом лежала в кутку. Пракс відвернув погляд. Тут була Мей. Йому не можна втрачати концентрацію, не можна хворіти.
Вчений продовжував рух
Капітан з механіком рухалися в бік шуму бою. Пракс підтюпцем біг за ними. Коли він спробував припинитися, пропустити вперед Венделла з товаришем, його акуратно підштовхнули вперед. Вони прикривали тил, зрозумів Менґ. На випадок, якщо ззаду хтось підбереться. Він мав на це зважати.
Відкрився прохід, широкий але низький. Промислові навантажувальні меки, з яскравими бурштиновими індикаторами готовності, стояли біля вкритих піною палет з припасами. Амос з Голденом рухались далі по приміщенню, з заздрісною впевненістю, хоча сам вчений вже захекався. Проте з кожним рогом, на якому вони повертали, з кожними дверима, які вони відкривали, він бажав аби вони бігли швидше.
Вона була тут, і їм було потрібно її відшукати. Поки їй не зробили боляче. Поки чогось не сталося. І з кожним тілом яке вони бачили, глибоке, хворобливе відчуття чогось невідворотнього все глибше тонуло в його нутрощах.
Вони рухалися вперед швидко. Занадто швидко. Коли вони добігли до кінця – шлюзу чотирьох метрів заввишки і не менше сімох упоперек, Пракс не міг уявити, що позаду нього щось є. Амос повісив дробовика і почав клацати на пульті керування величезним люком. Голден вдивлявся в стелю, наче там щось могло бути написане. Земля затрусилась, усе навколо закректало.
- Це ж був старт? – запитав Джим, - це був старт!
- Еге, - погодився Амос, - схоже що у них там посадковий майданчик. Монітори показують пустку. Хай там як, але це був останній потяг звідси.
Пракс почув як хтось закричав. За секунду він зрозумів що це він сам. Неначе споглядаючи своє тіло збоку, він ломився в герметичний люк, гатячи в них зчепленими кулаками. Вона була там. Вона була просто там, на судні що щойно піднялося з Ґанімеду. Він відчув немов вона прив’язала мотузок до його серця і щомиті потроху витягувала з нього.
Він відключився на секунду. Чи найдовше. Прийшов до тями у Амоса на широкому плечі, броня била його в живіт.
- Відпустіть мене, - попросив він.
- Не можу, - відповів здоровило, - капітан сказав…
Почувся стукіт штурмової гвинтівки, Амос кинув Пракса на підлогу і прикрив його з дробовиком на поготові.
- Що за хуйня, капітане? – перепитав він.
Пракс підняв очі якраз вчасно, аби побачити, як пінквотерівця було устрелено – по його спині текла руда. Венделл був на долівці перед рогом і вів вогонь у відповідь.