Молодик, якого вона декілька разів бачила на «Де-Джуні» але ніколи не зустрічала зблизька поспішав через лобі, люто клацаючи щось в терміналі. Опинившись за пів кімнати, хлопець сказав: «Він готовий вас прийняти».
Боббі знадобилася мить аби зрозуміти що чоловік звертається до неї. Очевидячки, її акції впали так сильно що її вже навіть інформацію зблизька не доносять. Більше безглуздих даних. Більше води тече повз неї. Ґанні з бурчанням змусила себе стати на ноги. Її учорашня шістидесятихвилинна прогулянка при одному g відібрала більше сил, аніж здавалося на перший погляд.
Певний сюрприз був у тому, що Торсону дістався найменший офіс з усієї групи.
Це означало що або його не обходить висловлений розміром офісу статус, або він взагалі був менш важливим членом делегації, якщо оцінювати по особистому робочому простору. Вона не відчувала жодного примусу розбиратися. Торссон не відреагував на її прибуття, його голова схилилась над настільним терміналом. Боббі не обходило ігнорування чи наука, якої він намагався її навчити. Розмір кабінету означав що розвідник не має стільця для відвідувачів тай біль в ногах її серйозно відволікав.
- Я раніше міг дещо переборщити, - нарешті сказав чоловік.
- Ох? – відповіла ґанні, міркуючи де б дістати учорашнього чаю з соєвим молоком.
Торсон глянув на неї. Його обличчя спробувало вдягнути муміфіковані рештки теплої посмішки:
- Дозволь мені бути чесним. Ти абсолютно точно нашкодила нашим позиціям своїм спалахом. Але, як вказав Мартенс, це переважно моя провина, тому що я не повністю зрозумів масштаб твоєї травми.
- Ах, - відповіла Боббі. На стіні, позаду Торссона висіло фото міста з високою металевою конструкцією, схожою на архаїчне місце запуска ракет.
. Підпис значив «ПАРИЖ».
- Тож замість того аби відправити тебе додому, я триматиму тебе тут серед персоналу. Тобі буде надана можливість залагодити втрати, завдані твоїми діями.
- Чому, - запитала Дрейпер, вперше відколи прийшла, глянувши в очі розвіднику, - я тут?
Натяк на посмішку зник з обличчя розвідника, і змінився рівним, похмурим видом, - пробач?
- Чому я тут? – повторила вона, розмірковуючи про наслідки трибуналу. Міркувала, як важко їй буде отримати перепризначення на Ґанімед, якщо Торссон не відправить її назад на Марс. Якщо він цього не зробить, чи дозволять їй подати рапорт? Чи просто звільнитися з корпусу і придбати власний квиток? Думка про те що вона більше не буде морпіхом викликала в неї тугу. Перше по-справжньому сильне почуття за останній час.
- Чому ти, - почав було чоловік але вона його обірвала:
- Безсумнівно не про монстра говорити. При всій повазі, якщо я тут просто як частина шоу, то краще мене б відправити домів. Я б ще дещо могла б зробити.
- Ти, - відповів Торссон ще тугішим голосом, - тут для того, аби виконувати в точності те що я тобі скажу в точності тоді, коли я тобі скажу. Чи це зрозуміло, боєць?
- Еге, - відповіла Дрейпер, відчуваючи як її обтікає вода. Вона була камінцем. Її це взагалі не хвилювало, - мені треба йти.
Вона повернулась і рушила, Торссон не намагався сказати останнє слово поки вона вийде. Коли вона рухалася по марсіянському офісі до виходу, то помітила як у малесенькій кухні Мартенс насипає у каву забілювач. Вони помітили одне одного одночасно.
- Боббі, - звернувся він. Він став значно ближчим до неї за останні дні. Зазвичай вона б вирішила що це створення увертюри до романтичних відносин чи сексу. З Мартенсом вона була впевненою що це лиш черговий інструмент з набору «як полагодити поламаного морпіха».
- Капітане, - відповіла жінка. Зупинилась. Вона відчула як передні двері тиснуть на неї з відчутною, психічною силою, проте від Мартенса ніколи нічого крім добра не було. І Дрейпер мала дивне передчуття того, що вона більше ніколи цих людей не побачить, - я йду. Вам більше не потрібно буде дурно витрачати на мене час.
Він посміхнувся своєю журливою посмішкою:
Не дивлячись на той факт, що я взагалі не відчуваю щоби щось було закінчено, то не відчуваю що й час було витрачено дурно. Ми розлучаємось друзями?
- Я…почала Дрейпер, потім припинилась аби ковтнути клубок з горла, - я сподіваюсь це вашу кар’єру не зруйнує абощо?
- Я про це не турбуюсь, - сказав він їй в спину. Вона вже майже вийшла з дверей. Вона не повернулась.
У коридорі Боббі дістала термінал і набрала наданий Авасаралою номер. Миттєво увімкнулася голосова пошта.
- Окей, - сказала вона в термінал, - я пристаю на цю роботу.
Щось звільняюче і жахаюче водночас відчувалося в перший день на новій роботі. При будь-якому новому призначенні, Боббі завжди мала некомфортне почуття що вона відкусила завеликий шматок, що вона не вмітиме зробити будь-що що їй скажуть робити, що вона вдягнеться не так чи скаже щось не те, що всі її ненавидітимуть. Проте неважливо наскільки потужним було це відчуття, його перекривало чуття що в неї з новою роботою є можливість повністю перекроїти себе у будь-який образ, який вона обере, що хоч на трошки її можливості нескінченні.