Навіть очікування поки Крісьєн її нарешті помітить, не могло задавити теє відчуття.
Стояння в офісі Авасарали посилювало Дрейперову впевненість у тому, що марсіянський однострій був створений аби вражати. Помічник секретаря була досить серйозною, аби перевести Боббі з-під Торсонового командування у зв’язкові при ООН одним телефонним дзвінком. І тепер її офіс мав дешевий килим, що смердів застояним тютюновим димом. Її стіл був старий і подертий. Крісла вишневого дерева були відсутніми. Єдиними речами, які виглядали тендітно пещеними були свіжі квіти і статуетка Будди.
Авасарала випромінювала втому. Під очами розташувалися темні кола, яких не було під час їх офіційної зустрічі, і які були непомітними у приглушеному світлі бару, коли вона робила свою пропозицію. Сидіння за її величезним столом у яскравому, блакитному сарі, робило її дуже маленькою, немов дитину, яка хоче вирости. Лише сиве волосся і вороняча нога руйнували всі ілюзії. Натомість Боббі раптово уявила її несправною лялькою, що жаліється, поки діти рухають її руками-ногами, змушуючи йти на чайну церемонію з м’якими іграшками. Ця думка змусила її щоки боліти від намагань задавити посмішку.
Авасарала натиснула щось на настільному терміналі і щось роздратовано пробурмотіла. Для вас досить чаю, лялька-бабця, вам більше не потрібно, подумала Дрейпер і здавлено реготнула.
- Сорене, якщо ще раз перемістиш мої йобані файли знову, я більше жодної граної речі не знайду.
Жорсткий молодик, який привів Боббі в офіс і потім неначе розчинився у фоні прочистив горло.
Це змусило Боббі ледь не підстрибнути. Він була ближче до її спини ніж вважала.
- Мем, ви просили мене деякі з …
- Так, так, - Авасарала ще гучніше друкувала щось на екрані терміналу, начебто це змусило б пристрій зрозуміти що вона хоче. Якимось чином це змусило Боббі пригадати людей, які починають розмовляти гучніше, коли комунікують з носієм іноземної мови.
- Ага, ось де вони, - з незадоволенням сказала Авасарала, - чому ти поклав їх…
Вона ще пару раз натиснула і термінал Боббі дзенькнув.
- Ось, - сказала вона, - доповідь і всі мої записи по ситуації на Ґанімеді. Прочитай їх. Сьогодні. Пізніше, можливо, буде оновлення, потому як я проведу невеличке, чемне опитування.
Боббі дістала свій термінал і швиденько проскролила по документам, які їй щойно надіслали. Вони розтяглися на сотні сторінок. Її першою думкою стала: чи справді вона має перечитати все сьогодні? За нею добігла наступна: вона справді щойно надіслала мені все, що мала? Через останнє обходження з нею її рідної влади стало виглядати ще гіршим.
- Це не відніме в тебе багато часу, - вела далі її новий бос, - там майже нічого немає. Купа лайна від переплачуваних консультантів, які вважають що здатні приховати за вдвічі роздутим сенсом той факт, що взагалі нічого не знають.
Боббі кивнула, але почуття завеликого для неї шматка почало пересилювати її збудження від нових можливостей.
- Мем, чи сержантка Дрейпер має доступ, - запитав Сорен.
- Так. Я щойно надала їй доступ. Боббі? В тебе є доступ, - промовила Авасарала прямо над ним, -Сорене, покинь смикати мене за яйця. В мене чай закінчився.
Сержантка зробила серйозну спробу не повернутися аби глянути на молодика. Ситуація була некомфортною і без підкреслення факту його приниження в очах іноземки, яка працює тут рівно сімнадцять хвилин.
- Так, мем, - та хлопець вів своєї, - я продовжую міркувати, чи не варт вам було повідомити службу безпеки щодо вашого рішення по допуску сержантки. Їм подобається бути в темі таких речей.
- Няв, няв, хник, няв, няв, - відповіла Авасарала, - це все що я від тебе почула.
- Так, мем.
Боббі нарешті зиркнула між ними. Соренові зробили зауваження перед новим колегою, який до того ж технічно був ворогом. Його вираз обличчя не змінився. Він виглядав так, немов сміявся з жартів бабці з деменцією. Авасарала нетерпляче цикнула зубом:
- Я говорю незрозуміло? Чи втратила мову?
- Ні, мем, - відповів Сорен.
- Боббі? Ти мене розумієш?
- Т-так, сер.
- Добре. Тоді забирайтеся з мого офісу і займіться вашою роботою. Боббі - читати. Сорен – чай.