Раптом Амос перевернувся, замісто носа криваві руїни, обличчя закривавлене, - я можу побилятися, кепе, - сказав він словами що пробивалися крізь бульбашки у носі, - але ця братва не є станціною охороною.
Кімната, в якій Пракс знайшов себе коли з нього зняли накриття, не мала нічого спільного зі звичною атмосферою перевищення повноважень. Вона була схожа на старий офіс. Щось на кшталт такого міг використовувати інспектор з безпеки або клерк з доставки у давні часи до початку каскаду: довгий стіл з вбудованим терміналом, декілька світильників на стелі, мертва рослина – Сансевієрія трьохполосна, довгі зелено-брунатні листки якої перетворились на темний слиз. Люди у сірій броні – охоронці чи солдати чи ким вони там були діяли дуже ефективно і методично. Бранці усі під однією стіною, зі зв’язаними щиколотками та зап’ястками; їх ручні термінали, зброя, особисті речі складені під протилежною стіною з двома охоронцями які виставлені лиш для того, аби ніхто не торкнувся речей. Броня, яку зняли з Голдена і Амоса лежала на підлозі біля зброї. Потім пара, яких Менґ визначив як медичних працівників почала брати в оборот найпошкодженіших. До інших вони просто не мали часу підійти.
- Є ідеї з кими ми тут маємо справу? – запитав Вендел.
- Не АЗП, - відповів Голден.
- Що лишає чималий список підозрюваних, - відповів керівник найманців з пінквотеру, - мо’ ти розізлив когось, кого я маю знати?
Джимові очі ображено ворухнулись і він спробував зробити щось, що в даних умовах схоже було на знизання плечима.
- Тут щось типу списку, - відказав він.
- Ще один з кровотечею, - сказала жінка.
- Перевіряю, - відповів чоловік з припалювачем. Натискання клавіші, дим, запаха згорівшої плоті.
- Нічого особистого, капітане Голдене, - вів далі Венделл, але я починаю жаліти що просто не застрелив вас коли мав шанс.
- Я розумію, - відповів капітан з кивком.
В кімнату увійшло четверо бійців. Всі міцної, земної статури. Один – чоловік з темною шкірою, сивим чубом і командним духом який навіть непотрібно було підтверджувати словами. Його погляд майнув по в’язнях не помічаючи їх. Неначе вони були ящиками. Коли він дивився на Пракса, сивий кивнув але не йому.
- Вони стабільні? Запитав чоловік у медиків.
- Якби в мене був вибір, то цього б я не ворушила.
- А якби не мали?
- Можливо він витримає. Я б тримала мінімальне прискорення до поки доправила б його у справжній лазарет.
- Пробачте, - перепросив Голден, - будьте ласкаві, поясніть що з біса відбувається?
З таким же успіхом він міг говорити до стіни.
- У нас десять хвилин.
- Транспортне судно?
- Ще ні. Безпечне приміщення.
- Блискуче, - відповіла лікарка зі скепсисом у голосі.
- Якщо ви бажаєте задати нам питання, - сказав Голден, - то почати варто з того щоб вивезти всіх з Ґанімеду. Якщо ви хочете щоб ваші люди лишились людьми, варт рухатись. В тій лабораторії, де ми були є протомолекула.
- Я хочу аби їх переносили по двоє за раз.
- Так сер, - відповіла жінка.
- Ви мне слухаєте? – закричав Голден, - на станції втрачено протомолекулу.
- Вони нас не слухають, Джиме, - відповіла натомість Наомі.
- Ферґюсон. Мотт, - мовив темношкірий, - доповідайте.
В кімнаті було тихо, неначе справді хтось десь доповідав.
- Моя дочка загубилася, - озвався Пракс, - ций корабель забрав мою дочку.
Його вони теж не послухали. Він і не очікував. За виключенням Голдена і його команди ніхто не слухав. Темношкірий подався уперед з серйозною турботою на обличчі. Пракс відчув як волосся позаду шиї стає дибки. Передчуття.
- Повторіть це, - сказав сивий. І за секунду: - ми стріляємо? Хто «ми» ?
Хтось відповів. Медична команда і озброєна охорона дивились на командира. Обличчя нічого не виражали.
- Зрозумів. Команда альфа, новий наказ. Дістатись порту і убезпечити транспортне судно. Застосування сили допускаю. Повторюю: використання сили допускаю. Сержант Чернєв, мені потрібно аби ви перерізали в’язням стяжки на ногах.
Один з охоронців швидко огледів бранців.
- Всіх, сер?
- Всіх. І нам знадобиться каталка для цього джентельмена.
- Що відбувається, сер? – запитав сержант здавленим від страху та збентеження голосом.
- Відбувається те що я віддаю вам накази, - відповів темношкірий чоловік, виходячи з дверей. – тепер марш.
Пракс відчув порух ножа і грубу вібрацію на щиколотках. Він не відчував що його ноги затекли, допоки колоття в мускулах не витисло сльози з очей. Вставати було боляче. На відстані щось бахнуло, немов вантажний контейнер упав з великої висоти. Сержант перерізав амосові пута і перейшов до Наомі. Один охоронець продовжував стояти біля припасів. Медична команда замазувала живіт пораненого гелем що пах чимсь солодким. Сержант нахилився вперед.