Станція Ґанімед була одним з перших постійних людських майданчиків на зовнішніх планетах. Її будували маючи на увазі довготерміновість не тільки у архітектурі, але також аби вона допомагала у великій експансії людства в темні краї Сонячної системи. Можливість катастрофи закладена в її ДНК і малася на увазі з самого початку. Це була найбезпечніша станція Йовійської системи. Саме ім’я викликало з уяви картинки новонароджених малюків і склепіння, сповнені харчовими рослинами. Але за місяці, відколи впали дзеркала, картина зблідла.
Двері тиску, які мали мінімізувати атмосферні втрати були заклинені відкритими, коли локальна гідравліка вийшла з ладу. Аварійні запаси було використано але не поповнено. Все цінне, що можна було обміняти на їжу чи прохід на чорний ринок було вкрадене і продане. Соціальна інфраструктура Ґанімеду повільно і безповоротно занепадала. Найгірші з найгірших сценаріїв не передбачали подібного. Пракс стояв у вигнутому спільному просторі, де вони провели своє перше побачення з Ніколою. Вони разом їли у маленькій дульцерії41 пили каву і фліртували. Він все ще пам’ятав обриси її обличчя і як його серце ледь не зупинилося, коли вона узяла його долоню. На місці дульцерії лишився пошматований льодяний хаос. Тут перетинався тузень тунелів, і люди поспішали ними, чи до порту чи ще глибше в супутник, аби лід захистив їх, або до якого завгодно місця, яке вони вважали безпечним.
Єдиний дім, що був йому відомим - розвалювався навкруги. Тисячі людей загинуть протягом наступних декількох годин. Пракс це усвідомлював і частина його вжахалась цього. Але Мей відлетіла на тому судні, тому їй не бути однією з них. Він все ще має її врятувати, не просто від цього. Воно стало допустимим.
- Алекс каже що там гаряче, - повідомила Наомі, коли вони вчотирьох бігли підтюпцем повз руїни, - справді гаряче. Він так і не зміг дістатися порту.
- Там є інший посадковий майданчик, - додав Пракс, - ми можемо туди піти.
- Звучить як план. Дай Алексу координати прихованої наукової бази.
- Так сер, - відрапортувала жінка і в цей же момент Амос, мов школяр у класі підняв руку і запитав, - тієї, що з протомолекулою?
- Це єдиний таємний посадковий майданчик який ми маємо, - відказав Голден.
- Ага, хай буде.
Коли Джим повернувся до вченого, обличчя того було сірим від напруження і страху.
- Добре Праксе. Ти місцевий. Наша броня придатна для вакууму, але нам потрібні скафандри для тебе і Наомі. Нам через пекло тре’ буде пройти і воно не усюди герметичне. В мене немає часу робити повороти не в той бік чи повертатися. Ти справишся?
- Так, - відповів професор.
Знайти аварійні скафандри було не важко. Вони були настільки поширеними, що не мали жодної ринкової цінності і зберігалися у яскраво-кольорових аварійних пунктах.
Всі припаси у головних коридорах і проходах вже давно були пограбовані, але протиснутись у вузенький бічний коридор, до менш популярних місць, якими Пракс доправляв Мей до ковзанки було просто. Скафандри тут були безпечних помаранчевих і зелених кольорів, аби бути помітними для рятувальників. Камуфляжний був би більш прийнятним. Маски тхнули летким пластиком а з’єднання для суглобів були лише кільцями, вшитими в матеріал. Скафандрові обігрівачі кепсько обслуговували і могли загорітися при довгому використанні. Ще один вибух стався, і за ним ще двоє, ближче ніж попередній.
- Атомні, - припустила Наомі.
- Можуть бути й гаусовими, - не погодився Голден. Вони так могли обговорювати погоду.
Пракс здригнувся.
- Іншими словами, удар що дійшов до коридору означає надкритично перегріту пару, - сказав він
герметизуючи останній шов з свого боку і перевіряючи дешевий світлодіод, зелений колір якого обіцяв потік кисню. Система обігріву загорілася помаранчевим, але майже миттю повернулася до зеленого, - ти з Амосом справишся, якщо броня ваша міцна. А от щодо моїх з Наомі шансів впевненості немає.
- Чудово, - відреагував Голден.
- Я втратила «Росі», - сказала Наомі, - ні я взагалі лінк втратила. Він через «Сомнамбуліста» рутився. Його вирубили, можливо.
Чи на шлак перетворили. Ця думка була на кожному з їх обличь. Але ніхто не проказав це вголос.
- Сюдою, - вказував дорогу ботанік, - це службовий тунель яким ми користувались, коли в коледжі вчився. Ми можемо обійти комплекс Мармурового склепіння і почати звідти.
- Як скажеш приятелю, - погодився Амос. Його ніс знову кровив. У слабкій синій підсвітці шолома кров виглядала чорною.
Це його остання прогулянка. Що б не трапилось, Пракс сюди більше не повернеться, тому що «сюди» більш не існує. Швидкими стрибками вони бігли по службовому коридору, куди Джеймі Луміс і Танна Ібтрахмін-Соок кликали його аби накуритися. Останній раз він бачить це місце. Широкий, з низкою стелею амфітеатр під старим центром водопідготовки, де він проходив свою першу інтернатуру тріснув і резервуар потік. Коридори затопить не швидко, але за пару днів це станеться. За пару днів це вже не гратиме жодної ролі.