- А ось тепер це особливо цікаво, - сказав Майкл-Жон, зупинивши відео, - дивись що відбувається, коли ми збільшимо картинку.
- Не показуй мені їх, - хотіла сказати жінка, - я не хочу бачити як вони помирають.
Але зображення, яке він рухав містило не людських істот, а вузол складних труб. Він рухався уперед повільно, кадр за кадром і зображення робилося туманним.
- Це абляція43? – запитала вона.
- Що? Ні-ні. Ось, я ближче покажу.
Зображення знову стрибнуло. Туманність виявилась ілюзією, утвореною хмарою дрібних шматочків металу: болтами, гайками, кліщами Едісона, ущільнювальними кільцями.
Жінка примружила очі. Це не було хаотичною хмарою. Як залізні ошурки під впливом магніту, кожна дрібна частина розташована була по лінії, причому перед нею і позаду були наступні деталі.
- «Арбогаст» не розвалився на частини, - сказав він, - його було розібрано. Схоже що було п’ятнадцять окремих хвиль, кожна з яких розбирала наступний рівень механізмів. Розібрали увесь корабель до гвинтиків.
Авасарала глибоко вдихнула, потім ще раз, і ще аж поки звуки зникли у за краєм прірви а ошелешення і страх зменшилися до таких розмірів, що їх стало можливо запхнути під спід свідомості.
- Що це зробило? – легким тоном запитала вона? Було зрозуміло що це риторичне питання. Звісно, відповіді не буде. Жодна з відомих людству сил не може зробити те, що зафіксовано на відео. Не той сенс вона вкладала в питання.
- Студенти-випускники, - просто відповів вчений, - моя випускна робота з промислового дизайну була точнісінько такою ж. Нам видали машини, а ми мали розібрати їх і зрозуміти для чого вони. За ідеї щодо покращення дизайну давали додаткові бали. – і за мить додав меланхолічним голосом, - звісно ми мали зібрати їх назад, еге ж?
На екрані заціпеніння і порядок завислих частинок металу закінчились і болти, з лещатами, чималими керамічними плитами, затискачами почали дрейфувати у хаотичному порядку через зникнення сили чи чогось іншого, що його тримало. За хвилину з лишнім і без жодного пострілу у відповідь. Навіть не зрозуміло в кого стріляти.
- Команда?
- Скафандри теж розібрано. Тіла роз’єднувати не потурбувались. Або визначили їх як логічні юніти, або вже все що потрібно про людську анатомію знають.
- Хто це бачив?
Майкл-Жон кліпнув, потім знизав плечима потім ще раз кліпнув.
- Цей запис чи подію? Ми єдині бачили високорозідільне відео, але це Венера. Будь-хто хто дививися міг бачити. Це ж не герметична лабораторія.
Вона стулила повіки, натиснула пальцями на перенісся, неначе втамовувала головний біль. Хоч насправді вона з усих сил намагаючись утримати маску на місці. Хай краще побачить її біль. Хай краще побачить її нетерплячість. Миттєвий приступ страху шокував, неначе це сталося з кимось іншим. В очах збиралися сльози і Крісьєн кусала губу поки вони не зникли. Вона запустила на особистому терміналі локатор персоналу. Нґуєн був поза питанням, якщо навіть знаходився в зоні розмов. Нетллфорд з тузенем кораблів мчав на Цереру і в ньому вона була впевнена. Саутер.
- Ми можемо надіслати це відео адміралу Саутеру?
- Ой ні. Ми ще не отримали дозвіл на поширення.
Жінка дивилася на нього пустим обличчям.
- Я дозволяю надіслати це відео адміралу Саутеру. Будь-ласка, зроби це негайно.
Майкл-Жон швидко кивнув, друкуючи обома мізинцями. Крісьєн дістала власний термінал і відправила Саутеру просте повідомлення. ПЕРЕГЛЯНЬ І ПЕРЕДЗВОНИ. Піднялася. Ноги боліли.
- Було приємно знову тебе бачити, - сказав чоловік не дивлячись на неї. – Нам варто якось повечеряти усім разом.
- Ага, - погодилась Авасарала і вийшла.
У жіночій вбиральні було холодно. Крісьєн стояла біля умивальника, впершись руками в граніт. Вона не звикла ні боятися ні відчувати ошелешеність. Її життя було про контроль, розмови, булінг, піддражнювання того кого потрібно, до тих пір поки світ не повернеться у потрібний їй бік. Декілька разів невблаганний всесвіт приголомшував її, підловлював її: землетрус у Бенґалі коли вона була ще дівчам, буря в Єгипті, під час якої вони з Арджуном чотири доби провели в номері готеля в умовах непрацюючої системи доставки харчів, смерть її сина. Кожен з цих випадків обертав її власні претензії впевненості і гордості проти неї самої, лишаючи її ночами скрученою в клубок у ліжку протягом тижнів зі стиснутими кулаками і нічними жахіттями замісто снів.