Бо завдяки саме Міллеру, інопланетна зараза приземлилась не на Землі а на Венері. Але її це не вбило.
Чим би не було чужинське безладне перепрограмування, воно продовжувало діяти під товстим шаром планетарних хмар, і ніхто ще не зміг запропонувати жоден науковий висновок, вагоміший за «Гм. Дивно».
Порятунок людства коштував старому, втомленому белтерському8 детективу життя.
Порятунок людства перетворив Голдена на співробітника Альянсу зовнішніх планет, у обов’язки якого входило відслідковувати піратів.
Навіть у погані дні, він вважав що виграв від цієї оборудки.
- До перехоплення тридцять секунд, - повідомив Алекс.
Голден виринув зі спогадів і викликав інженерний відсік:
- Ти все там поприв’язував, Амосе?
- Підтверджую, кепе. Я готовий. Спробуй не підставити нашого красунчика під кулі.
- Сьогодні ніхто нікого не встрелить, - відповів капітан після того, як вимкнув зв’язок. Наомі все чула, і запитально підняла брову.
- Наомі, дай зв’язок. Я хочу викликати он тих наших друзів.
Через секунду, контроль зв’язку активувався на його пульті. Капітан направив вузький промінь на піратське судно і чекав, поки лінк засвітиться зеленим. Коли це сталося, він мовив: - Невизначений легкий транспорт, це капітан Джеймс Голден з ракетного фрегату «Росінант» під прапором Альянсу зовнішніх планет. Будь-ласка, відповідайте.
Навушник шипів статикою фонового випромінювання.
- Слухайте, хлопці. Давайте без цих ігор. Я знаю що ви знаєте хто я є. Я теж знаю що п’ять днів назад ви атакували харчовоз «Сомнамбуліст», вибили йому двигун і вкрали шість тон протеїну і усе їхнє повітря. Більш нічого про вас мені знати непотрібно.
Ще трохи шиплячої тиші.
- Ось моя пропозиція. Я втомився гнатися за вами, і я не дозволю вам вішати локшину мені на вуха, поки ви лагодите ваш зламаний корабель і тим самим знову починаєте веселі перегони. Якщо ви не подасте сигнал про вашу повну капітуляцію на протязі наступних шістдесяти секунд, то я випущу пару торпед з високотемпературною плазмою у вигляді корисного навантаження і переплавлю ваше судно на шлак. Потім я полечу додому і спатиму цю ніч дуже добре.
Нарешті статика була порушена хлопчачим голосом, якому ще зарано було присвячувати усе життя піратству.
- Ви цього не зробите. АЗП не є реальною владою. Ви не можете легально ні біса мені зробити, тож уйобуйте, - сказав голос, який звучав так, мов весь час був на межі пубертатного писку.
- Серйозно? Це все що ви можете сказати? – відповів капітан, - слухайте, на хвилинку забудьте про дебати щодо легітимності і повноважень влади. Подивіться на ладарне зображення мого судна. Ви є зшитим живою ниткою легким ваговозом, до якого хтось приварив саморобну гаусову гармату, а я – найсучаснішим марсіянським торпедоносцем, вогневої потужності якого стане на оплавлення невеликого місяця.
Голос на іншому кінці не відповідав.
- Хлопці, якщо навіть ви не визнаєте мене як прийнятну легальну владу, чи не могли б ви хоча б погодитись, з тим, що я можу шльопнуть вас коли захочу?
Зв’язок передавав тишу.
Голден зітхнув і потер перенісся. Не дивлячись на кофеїн, його головний біль відмовлявся зникати. Залишивши відкритим канал з піратами, він викликав пілота:
- Алексе, проший це корито з передньої гармати точкового захисту. Цілься в мідель9.
- Чекайте!! - заволав хлопчина з піратського борту, - Боже милий, ми здаємося!!
Голден розтягнувся при нульовому тяжінні після днів прискорення і посміхнувся сам собі. Ніхто сьогодні не стрілятиме, це вже точно.
- Наомі, скажи нашим новим друзям, аби передали тобі віддалене керування кораблем і давай їх доправимо на станцію «Тихо», хай трибунал АЗП розбирається. Алексе, коли вони полагодять свій двигун, проклади для нас зворотній шлях при половині g. Я буду в лазареті, шукатиму аспірин.
Голден розстібнув ремені свого проти перевантажувального крісла і штовхнувся в бік трапу. По дорозі, його ручний термінал задзвонив. Це був Фред Джонсон, номінальний лідер АЗП і їх особистий патрон на виробничі станції корпорації «Тихо», що тепер де факто стала штаб-квартирою АЗП.
- Йоу, Фреде. ЗлапАли наших голих піратів. Ведемо їх до суду.
Фредове велике темне обличчя зморщилося у посмішці: - оце поворот! Втомився їх мочити?
- Ні. Просто нарешті знайшов тих, які повірили в те, що я можу.
Фредова посмішка зникла, натомість він насупив брови:
- Слухай, Джиме, я тобі не тому телефоную. Якомога швидше повертайся на «Тихо», щось сталося на Ґанімеді.
Розділ третій: Пракс