- Я виджу іно вісім відсотків і фертік.
Настінний термінал сказав щось бадьоре і непристойне. Амос.
- А я те кажу жи ущільнювач ніц не тримає, - не погодився Алекс.
- Я двічі дивився, - пояснив механік з пристрою. Амос узяв з каво машини чашку з написом «Тачі».
- Пан Біг Трійцю любить.
- Добре-добре. Чекай.
Пілот зробив один великий апетитний ковток з чашки, потім помітивши Пракса кивнув. Пракс мулько посміхнувся.
- Як си маєш? Ліпше вже?
- Так. Думаю що так, - відповів Менґ, - не знаю.
Алекс вмостився за один з столів. Дизайн приміщення був військовим – м’які краї і вигини що мінімізують шкоду, якщо когось заскоче на місці зіткненні або раптовий маневр. Комора з харчами мала біометричний інтерфейс, який було вимкнуто. Змонтовано з думкою про серйозну безпеку, але за призначенням не використовується. На стіні малася назва судна - «РОСІНАНТ» літерами завбільшки з його руку, до якого хтось балоном через трафарет домалював жовтий нарцис. Квітка була абсолютно недоречною і водночас дуже слушною. Міркуючи таким чином, більшість фактів про корабель стають на своє місце. Наприклад, команда.
- Ти добре розмістивси? Може чогось тра?
- Все впорядку, дякую, - кивнув вчений.
- Нас добре відкопсакували, коли ми дерли звідтам. Мусив’єм чере тово нездале небо лекіти.
Пракс кивнув і узяв з диспенсера пакет з їжею. Це була текстурована паста, солодка, багата на пшеницю і мед, з прихованим присмаком смажених родзинок. Пракс сів раніше, аніж подумав і пілот сприйняв це як запрошення продовжити розмову.
- Як задовго ти на Ґанімедов?
- Більшість мого життя, - відповів Пракс, - моя родина виїхала, коли мама була вагітною. Вони працювали на Землі та Місяці, збираючи гроші для переїзду на зовнішні планети. Спочатку спробували на Каллісто.
- Белтери?
- Не зовсім. Вони чули що поза Поясом контракти кращі. Це ж ідея «зробити для родини краще майбутнє». Реально, це була мрія мого батька.
Алекс сьорбнув кави.
- Отже Праксідікі. Вони тебе назвали на честь супутника?
- Ага, - відповів вчений, - Вони були дещо розчаровані, коли зрозуміли що це жіноче ім’я. Мені це взагалі не важливо. Мою дружину, мою колишню дружину це дуже тішило. Можливо насправді через ім’я вона мене й помітила серед інших. Треба ж чимось виділятися, бо на Ґанімеді можна мертвого кота шпурнути наосліп і то поцілиш в п’ятьох докторів ботаніки. Або не поцілиш.
Пауза затягнулась достатньо для того, аби Пракс зрозумів яке питання буде наступним і зміг себе опанувати.
- Тово, я чув жи твоя донька зникла, - запитав пілот, - мені жьиль.
- Можливо вона мертва, - відповів професор тим тоном, який відпрацьовував.
- Воно має щось до тої лабораторії, яку ви надибали вдолині?
- Думаю так. Повинно мати. Вони узяли її якраз перед першим інцидентом. Її і ще декількох з її групи.
- Її групи?
- В неї розлад імунної системи Меєра-Скелтона. Від народження.
- В мої сестри синдром крихкьих кісток. Важкий, - відповів Алекс, - тому її забрали?
- Вважаю що так, - відповів Пракс, - для чого ще красти таку дитину?
- Ґарувати рабинев або продаж тіла, - м’яко припустив марсіянин, - ніц не можу вкумекати, нащо красти дітей, які не мают здоровлє. То правда, жи ви вдолині віділи протомолекулу?
- Безсумнівно, - пузир з їжею охолов в його руках. Він знав що варто їсти більше, і він хотів і смакувало, але щось у нього в голові дзенькнуло. Менґ все це вже передумав раніше, коли голодував і був у відчаї. Нині, у комофортабельній труні, яка неслася через безмежжя, усі старі думки почали знову торкатися одна одної. Вони особливо намітили дітей з групи Мей. Дітей з порушеним імунітетом. І вони працювали з протомолекулою.
- Капітан був на Еросі, - повів Алекс.
- Для нього це мало би бути серйозною втратою, - сказав Пракс аби не мовчати.
- Та ні, я ж не кажу що він там жив. Він був на станції коли це сталося. Ми всі були, та він найдовше. Він взагалі бачив як все починалося. Первинне інфікування, ось що.
- Ціло? Троха го пальнуло? Я з ним літаю, відколи разом перділисмо на тому старому веідри з льодом, жи райзувало від Сатурну до Поясу. Маю гадку жи він нелюблювов мене. А зара ми родина. То були пекельні мандри.
Пракс видавив чималу порцію їжі з пузиру. Захолонувши, паста смакувала менше пшеницею та більше медом і родзинками. Це вже було не так добре. Він згадав переляканий погляд Голдена, коли вони помітили чорні нитки, ноти контрольованої паніки в його голосі. Тепер це отримало сенс.