- Най би воно коби хоть не маленьке, - з полегшенням сказав Алекс.
- Що ж її пробило?
- Я того не знаю, кепе, - відповів марсіянець,- то тагі не пропалено. Але гаусів стрижень так би зізізо не вигнув як ту. Була би просто дьирка. І палуба не пробита. З того боку дьирки нема.
Пілот знову збільшив зображення, уважніше розглядаючи краї діри. Це правда, що підсмалених місць не було, але мали місце невеликі чорні плями на люці і палубі. Пракс насупив брови. Відкрив було рота аби заговорити, але мовчки закрив його.
Голден вимовив те, про що вчений мав на думці:
- Алексе, чи це відбитки долонь?
- Схоже на них, кепе, але…
- Я вийду. Гляну на палубу.
Вони були невеличкими. Ледь помітними. На маленькому зображенні їх було легко пропустити. Але вони були. Відбитки рук, вимазаних у щось темне, що колись на думку Пракса, було рудою.
Відбиток п’яти голих пальців, безпомилково. Довга смуга темряви.
Пілот підхопив думку:
- Той відсік у глибокому вакуумі, чи не так? – запитав Голден.
- Вже півтора дні, сер, - відповів Алекс. Звичний тон зник. Вони займалися справою.
- Переведи вправо, - попросив Джим.
- Так, сер.
- Годі, зупиніться. Що це?
Тіло скручене у формі зародку, лиш долоні були притиснуті до переборки. Воно лежало абсолютно нерухомо, неначе знаходилось під великим прискоренням і його придавило до палуби. Плоть була чорною мов антрацит і червоною як кров. Менґ не міг сказати жінка це чи чоловік.
- Алексе, у нас що безбілетник?
- Точно знаю, що у вантажній декларації того нема, сер.
- І що, цей приятель пробив собі шлях крізь мій корабель голими руками?
- Виглядає можливим, сер.
- Амосе? Наомі?
- Я теж на це дивлюсь, - голос Наґати надійшов з терміналу за секунду до того, як Амос тихо присвиснув. Пракс подумки повернувся до таємничих звуків насилля в лабораторії, тіла охоронців, яких вони не вбивали, розбите скло і чорні нитки. Експеримент у лабораторії пішов шкереберть. Він вирвався на холодну, мертву поверхню Ґанімеду і чекав шансу втікти. Ботанік відчув, як мурашки піднялися по рукам.
- Нехай, - вимовив Голден, - але ж воно мертве, вірно?
- Я так не думаю, - не погодилась Наґата.
Розділ двадцять п’ятий. Боббі.
Ручний термінал Дрейпер почав грати побудку о пів на п’яту ранку по місцевому часу: цієї години вона і її товариші бурчали і казали «ох і темна годинка», ще в ті часи, коли вона була морпіхом і мала товаришів аби з ними побурчати.
Вона лишила ручний термінал у вітальні, лежачи біля розкладачки, яка була в неї за ліжко, піднявши гучність настільки що по дзвону у вухах можна було вирішити, що термінал поруч. Та Боббі все одно вже годину не спала. У її тісній ванній кімнаті звук лише трохи турбував, відбиваючись у її скромних апартаментах неначе радіо у глибокому колодязі. Луна була звуковим нагадуваням що в неї ще не досить меблів або прикрас для стіни.
Не важливо. В неї все одно не буває гостей.
Побудка була підленьким жартом, який влаштувала жінка сама над собою. Марсіянські сили сформувалися за сотні років після того, як сурми і барабани були корисними засобами передачі інформації у армії. Військові червоної планети відчували ностальгію, бо у їх колег з ООН такі штуки малися. Вперше Дрейпер почула ранкову побудку, коли дивилася відео з військової історії. І вона пораділа, адже не важливо наскільки надокучливим було атональне електронне мекання, воно все одно не було таким надокучливим як звуки що будили землян.
Але тепер Боббі більш не була марсіянським морпіхом.
- Я не зрадниця, - сказала жінка своєму відображенню у дзеркалі. Відображена Боббі виглядала непереконаною. Після того як сурма відіграла втретє, її ручний термінал раз біпнув і зловісно затих.
Вона тримала свою зубну щітку останні пів години. Зубна паста почала вкриватися сухою шкіркою. Вона трохи потримала щітку під гарячою водою аби шкірка змилася і почала чистити зуби.
- Я не зрадниця, - ще раз промовила вона сама до себе, зубна щітка зробила слова нерозбірливими, - ні.
Навіть стоячи тут у ванній кімнаті наданої ООН квартири, чистячи зуби наданою ООН пастою і сякаючись у надану ООН воду. Поки вона стискала свою добру марсіянську зубну щітку, натираючи ясна до крові. Ні.