- Ні, - вкотре мовила вона. Дзеркальна Боббі насмілилась не погодитись.
Вона вклала зубну щітку назад у сумочку з банним приладдям і віднісши її у кімнату запхала у речовий мішок. Все що вона мала було у мішку. Треба буде поспішати, коли її люди покличуть домів. І вона поспішатиме. Вона отримає на свій термінал термінове повідомлення, з сіро-червоною рамкою К.Р.Ф.М. 45що мигатиме по периметру. В повідомлені буде сказано що вона має негайно повернутися. Що вона все ще одна з них.
Що вона не зрадник через те, що лишилася.
Вона розправила форму, вкинула наразі тихий термінал до кишені і перевірила волосся у дзеркалі біля дверей. Вона так туго скрутила дульку, що майже зробила собі підтяжку обличчя, зате все до єдиної волосини були на своєму місці.
- Я не зрадник, - сказала вона дзеркалу. Боббі з дзеркала перед дверима, схоже, більш довіряла цій думці, аніж Боббі з ванного дзеркала.
- К бісу зрозуміло, - проказала вона і грюкнула дверима позад себе.
Підхопивши невеличкий електричний велосипед, що їх було вдосталь розкидано по кампусу ООН, вона прибула до офісу за три хвилини до п’ятої ранку. Сорен вже був на місці. Неважливо о котрій вона прибувала, Сорен завжди перемагав. Він або спав прямо тут, на столі, або шпигував за нею, аби побачити на яку годину в неї налаштована побудка.
- Боббі, - його посмішка навіть не намагалася бути щирою.
Дрейпер не могла налаштуватися на відповідь, тож прости кивнула і впала на свій стілець. Один погляд на темне скло офісу Авасарали свідчив що стара леді була відсутньою. Сержантка вивела на екран робочого терміналу список справ на сьогодні.
- Вона наказала мені додати багацько людей, - озвався Сорен, маючи на увазі перелік людей, котрим жінка мала зателефонувати у якості марсіанського військового зв’язкового, - вона справді бажає отримати ранню версію марсіянської заяви по Ґанімеду першою. Це найвищий пріоритет на сьогодні. Добре?
- Чому, - перепитала сержантка, - свіжа заява була учора. Ми усі її читали.
- Боббі, - відказав Сорен зітхаючи. Він втомився пояснювати їй прості речі, хоча посмішка казала про те що не втомився, - так грають у цю гру. Марс планує випустити заяву, якою засудить наші дії. Ми по своїм каналам знаходимо ранню версію. Якщо вона різкіша за попередню, то хтось з дипломатичного корпусу вказує аби тон було пом’якшено. Це означає що вони намагаються уникнути ескалації. Якщо тон буде м’якшим за попередню версію, то вони навмисне підвищують його, аби спровокувати відповідь.
- Але відтоді як вони зрозуміють що ми маємо ранню версію, то все це втратить сенс. Впевнившись, що ви отримали витік, вони можуть створювати у вас потрібні їм враження.
- Бач? Тепер ти зрозуміла. Те що твої опоненти намагаються вкласти тобі в голову є важливою інформацією для розуміння що вони думають. Тож отримай ранню версію, добре? Зроби це до кінця дня.
Але зі мною більш ніхто не бажає розмовляти, тому що я тепер кишенькова марсіянка ООН і навіть якщо я себе зрадницею не вважаю, то всі інші вважають.
- Добре.
Боббі відкрила оновлений список і зробила перший за день запит на з’єднання.
- Боббі! - закричала Авасарала зі свого столу. Аби привернути увагу сержантки мався цілий арсенал електроніки, та Крісьєн ним майже ніколи не користувалася. Морпіх витягла з вух навушники і підвелася. Посмішка Сорена була на рівні підсвідомості, бо жоден м’яз на його обличчі не ворухнувся.
- Мем? – відповіла Боббі, зробивши короткий крок у офіс Авасарали, - ви гукали ?
- Яка головонька така і розмовонька - відповіла Крісьєн, не відриваючи погляду від екрану, - де моя рання версія доповіді? Вже майже обіди.
Боббі стала трохи стрункіше і заклала руки за спину:
- Сер, я з вибаченням інформую вас що мені не вдалося знайти хоч когось, хто погодився б надати мені ранню версію доповіді.
- Ти чому це во-фрунт вистроїлась? – стара леді вперше підняла очі на неї, - Боже кріпкий, я ж тебе не до стінки відправляю. Ти всіх по списку перебрала?
- Так, я..., Дрейпер припнулась на хвильку, зробила глибокий вдих а потім зробила пару кроків в середину офісу. Промовила тихо:
- Зі мною ніхто не розмовляє.
Авасарала підняла сніжно-білу брову.
- Це цікаво.
- Цікаво? – перепитала сержантка.
Крісьєн посміхнулась їй теплою, щирою посмішкою, потім націдила чаю з чорного, залізного чайника у два маленькі горня.
- Сідай, - махнула вона на крісло біля її столу. Коли морпіх продовжила стояти, стара леді повторила:
- Серйозно, сідай, блядь. П’ять хвилин розмови з тобою і я годину голову розігнути не можу.