Боббі сіла, кивнула і узяла одне горня. Воно було не більше за чарку а дуже чорний чай в середині неприємно пахкотів. Зробивши маленький ковточок. Вона обпекла язика.
- Це лапсанг сушонг 46, - чоловік мені придбав. Які враження?
- Якщо чесно, то смердить ногами безхатченка.
- Серйозно? Але Арджуну подобається, і коли пити постійно то здається непоганим.
Боббі кивнула і ще сорьбнула чаю, але не відповіла.
- Отже, - вела далі Крісьєн, - ти була зажуреною марсіянкою, яку спокусила перейти на інший бік всесильна стара жіночка, помінивши солоденьким. Ти найгірша зі зрадників, бо зрештою, все що з тобою сталося по прибуттю на Землю, відбулося через те, що ти розлютилася.
- Я…
- Закрий, блядь, пельку, поки з тобою дорослі розмовляють.
Сержантка морської піхоти Марсу закрила і пила жахливий чай.
- Отже, - вела далі Авасарала, з такою самою солодкою посмішкою на зморшкуватому обличчі, -якби я була на іншому боці, ти ж знаєш кому б я відправляла дезінформацію?
- Мені, - відповіла Боббі.
- Тобі. Бо тобі до зарізу тре’ довести власну цінність своїм новим хазяям, тож вони можуть годувати тебе неприховано фальшивою інформацією і не дуже турбуватися про те що завалять нахуй всі твої перспективи. Якби я була марсіянськими нудярами з контррозвідки, я б вже завербувала когось з твоїх найближчих друзів там, вдома, і використала б їх аби націдити море брехливої інформації через твої вуха.
Всі мої найближчі друзі загинули, - подумала Дрейпер.
-Але ніхто…
- з тобою звідти не розмовляє. Що може означати дві речі. Перша: вони намагаються зрозуміти мету, з якою я утримую тебе тут, і їх дезінформаційні заходи ще не готові бо вони такі ж розгублені як і ми. Десь за тиждень з тобою хтось зв’яжеться. Вони попросять тебе злити інформацію з мого офісу, але проситимуть так, що в результаті ти отримаєш купу фальшивих даних. Якщо ти лояльна і шпигуватимеш для них – чудово. Якщо ні і ти мене попередиш - теж чудово. Можливо їм трафить і ти воюватимеш на два фронти.
Марсіянка поставила чашку на стіл. Її долоні стиснулись в кулаки.
- Ось чому, - сказала вона, - всі ненавидять політиків.
- Ні. Вони ненавидять нас, бо в нас є сила. Боббі, твій мозок не бажає працює таким чином, і я це поважаю. В мене немає часу пояснювати тобі ситуацію, - Авасарала сіла, її посмішка зникла мов ніколи не було, - уявімо що я знаю що роблю, і тому прошу зробити неможливе, адже навіть твоя невдача якимсь чином стає у пригоді нашій справі.
- Нашій справі?
- Ми тут усі в одній команді. Команді, яка зветься «Давайте-всі-не-програвати». Це ми, еге ж?
- Так, - погодилась Дрейпер, глянувши на Будду на вівтарі. Той посміхався незворушно. Просто з команди, - казало його кругле обличчя, - так і є, ага.
- Тоді уйобуй з мого офісу і починай телефонувати всім знову. Цього разу детально занотовуй хто і в яких виразах відмовляв тобі у допомозі. Добре?
- Зрозуміла добре, мем.
- Добре, - Авасарала знову ніжно посміхнулась, - забирайся з мого офісу.
Що краще знаєш, менше поважаєш, та Сорен їй відразу не сподобався. Декілька днів, проведених з ним поряд підігріли її антипатію ще сильніше. Коли молодик не ігнорував її, то ставився з пихою. Занадто голосно розмовляв по своєму телефону, навіть коли вона намагалася підтримувати розмову по своєму. Іноді він сідав за її стіл, розмовляючи з відвідувачами. Він просто обливався одеколоном.
Але найгіршим було те, що він цілісінький день топтав печиво.
Це було вражаюче, особливо через його худорляву, мов тріска, статуру, хоча марсіянку ніколи не пекли чужі харчові звички. Проте його печиво походило з вендингової машини на кухні та мало упаковку з фольги, яка шаруділа щоразу, коли він ліз по нього. На початку, це просто турбувало. Але за декілька днів «шарудь-хруст-чавк-нямк»овий театр біля мікрофона їй остогид. Вона перервала останнє безглузде з’єднання і витріщилась на нього. Він не звертав на неї уваги і тицяв щось у настільному терміналі.
- Сорене, - звернулася вона, плануючи попрохати аби він висипав кляте печиво на тарілку чи паперову серветку з тим, щоб того шурхоту, який доводив її до нестями, більш було не чути. Перед тим як Боббі змогла вимовити щось більше за його ім’я, молодик підняв палець аби притишити її голос та вказав на свій навушник.
- Ні, -сказав він, - насправді не дуже добре…
Сержантка не була впевнена, чи він звертається до неї чи до когось з іншого боку слухавки, тож підвелася і підійшовши до його столу сіла на краєчок. Хлопець спопелив її поглядом, та морпіх лиш посміхнулась і артикулювала ротом «я почекаю». Краєчок столу під її вагою почав покректувати.