Сорен повернувся до неї спиною.
- Я розумію, - промовляв він до когось, - але це не найкращий час для обговорення.. я розумію. Можливо я міг би… Так. Так, я розумію. Я буду там.
Жевжик розвернувся назад, і тицьнув у термінал, розриваючи зв’язок:
- Що?
- Я ненавиджу твоє печиво. Постійний шурхіт упаковки доводить мене до сказу.
- Печиво? – спантеличено перепитав Сорен. Боббі здалося що це можливо перша щира емоція яку вона помітила на його обличчі.
- Ага, ти не міг би його покласти його на, - перед тим як фразу було скінчено, сорен схопив пакет і швиргонув його в корзину для сміття.
- Щаслива?
- Ну..
- Я не маю для вас вільного часу наразі, сержантко.
- Нехай, - відповіла Боббі і повернулася до свого столу.
Хлопець поривався ще щось додати, тож вона не поспішала телефонувати наступній за списком особі. Чекала що той договорить. Можливо штука з печивом була помилкою з її боку. Насправді, це ж казна що. Не будь вона під таким тиском, то взагалі б не помітила шурхоту. Коли Сорен заговорить, вона вибачиться за нахабство і запропонує придбати йому нову пачку. Натоміть щоб заговорити, він підвівся.
- Сорене, я…- почала жінка, але хлопець ігноруючи її витяг шухляду в столі. Дістав шматочок чорного пластику. Чи не через те що вона почула ім’я Фостер, Боббі зрозуміла що то була карта пам’яті, яку Авасарала передала йому декілька днів тому. Фостер був хлопцем з служби підтримки, тож їй здалося що її колега нарешті вирішив потурбуватися про те маленьке завдання, яке дозволить йому вийти з офісу на декілька хвилин.
Поки той не попрямував в бік ліфтів.
Дрейпер раніше дещо покопалася в мережі щодо служби підтримки і пам’ятала що їх офіс був на тому самому поверсі але в протилежний бік від ліфтів.
- Еге.
Вона втомилася. Їй було кепсько від провини, хоча вона не добирала про яку саме провину йдеться. Все одно він їй не подобався. Вавка у сержантовій голові майже напевне була результатом власної параної і навіженої картинки світу.
Вона підвелася, аби підти за ним.
- Оце вже на справді божевілля, - сказала вона собі, посміхнувшись і кивнувши помічникові, що теж поспішав. Вона була вищою за два метри на планеті невисоких людей. Заплющені очі неприпустимі.
Сорен зайшов до ліфту. Боббі стояла перед дверима і чекала. Крізь керамо-алюмінієві двері вона почула, як молодик просить натиснути перший. Значить донизу і на вулицю. Вона натиснула кнопку «вниз», і наступною кабіною рушила донизу.
Звісно, коли вона доїхала, хлопець зник з поля зору.
Величезна марсіянка, пантруюча в лобі будинку ООН привертатиме певну увагу, тож цей план було відкинуто. На беріг її свідомості накотила хвиля непевності, невдачі і відчаю.
Забудь що він в офісній будівлі. Забудь що тут немає озброєних ворогів ні загону позаду неї. Забудь все це і пошукай логіку в ситуації. Думай тактично. Будь кмітливою.
Я маю бути кмітливою, - думала вона. Невисока жіночка у червоному костюмі, яка щойно прийшла і натиснула кнопку виклику кабіни почула її і перепитала:
- Що?
- Мені варто бути кмітливішою, - сказала їй Дрейпер, - я не повинна діяти з опалу. І додала подумки: навіть тоді, коли роблю щось недолуге і дурнувате.
- Я… бачу, - відповіла жіночка і натиснула кнопку виклику ліфта декілька разів. Біля кнопки було розташовано термінал послуг. Якщо ти не можеш знайти твою ціль, обмеж її свободу дії. Зроби так, аби вона сама до тебе прийшла. Вірно. Дрейпер натисла кнопку зв’зяку з рецепцією лобі. Екстремально реалістичний, неоднозначно сексуальний голос автоматичної системи запитав чим він може допомогти.
- Будь-ласка, об’ява по гучному зв’язку: Сорена Коттвальда до рецепції лобі, - попросила Боббі. Комп’ютер на іншому кінці лінії подякував їй за використання автоматичної системи послуг ООН і розірвав зв’язок.
Сорен міг бути без терміналу, або налаштувати його не ігнорування вхідних повідомлень. Чи може проігнорувати виклик сам по собі. Вона відшукала диванчик з якого чітко проглядалась рецепція і підсунула фікус, що мав хоч трохи її замаскувати.
За дві хвилини до рецепції підбіг Сорен, з більш ніж звичайно розкуйовдженим волоссям. Він, певно був вже на вулиці, коли почув повідомлення системи оповіщення. Хлопець почав говорити з людиною на рецепції. Дрейпер, аби щонайкраще заховатись, перемістилася до кіоску з кавою і снеками. Натиснувши щось на столі, за секунду рецепціоніст вказав на термінал біля ліфтів. Сорен скривився, зробив пару кроків в той бік, потім нервово огледівся і почимчикував в бік входу в будівлю.